02.08.2019

Ісценіровка за повістю Анастасії Новак — Притча про совість (сумління)

Діючі особи:
Совість
Ведучий
Ведуча
Лі-Хан-Дзу
Дружина Лі-Хан-Дзу
Бідний китаєць
Багатий китаєць
Китайці
Ведучий: Трапилася ця історія в далекі-далекі часи. Народилася на світ Совість. (Танцюючи, на сцену виходить Совість).
Ведуча: Народилася волна в нічній тиші, коли все живе думає.
Ведучий: Думає річка, виблискуючи в місячному сяйві,… думає небо, всипане зірками…
Ведуча: Думає травинка, завмерши в нічній темряві.
Ведучий: Лялечка думає, з якими яскравими барвами створити б їй метелика.
Ведуча: Рослини думають про свої чудові суцвіття, птахи — про спів, а зірки — про майбутнє. Тому так тихо вночі. Удень все клекоче, а вночі все мовчить і думає.
Ведучий: Ось у таку тиху лагідну ніч, коли все живе думало, і народилася Совість. Вона була прекрасна. У глибині її великих і красивих оче відбивалося світло далеких зірок. Місячне сяйво забарвило її чудову вроду своїм сяйвом, а ніч огорнула у свої таємничі обійми. І пішла
Совість до людей. (Наприкінці танцю Совість спускається до зали).
2.
Ведуча: Жилося їй серед них наполовину добре, наполовину — погано. І жила вона, як нічна птаха. Адже вдень ніхто не хотів із нею навіть розмовляти. До кого не підійде — усякий відмахується від неї руками і ногами, (Совість, танцююч, підходить до китайця у залі).
Багатий китаєць: Справ невпрогорт, кругом робота кипить, чи час мені з тобою, Совісте, ще й розмовляти?!(Йде на сцену)
Ведучий: Але зате вночі вона без перешкод заходила і в багаті, і в бідні домівки. Тихесенько торкалася сплячого — і той просинався.
Бідний китаєць: (Побачивши її, запитує) Що тобі треба, Совісте?

Совість: (тихо) А що ти сьогодні поганого накоїв?
Бідний китаєць: Я? Та нічого такого поганого я не скоїв…
Совість: А ти подумай.
Бідний китаєць: Та..Ну хіба що..
Ведуча: І поки він згадував, Совість пішла до іншого. А людина, прокинувшись, уже не могла заснути до ранку і все думала про те, що ж вона робила вдень. І багато чого, що вона не хотіла чути в галасі дня, чулося багаторазовим відлунням у нічній тиші.
Ведучий: І так приходила Совість до кожного доти, поки на всіх людей не нападало
безсоння.
Ведуча: І вирішили люди попросити поради у наймудрішого в їхній провінції Лі-Хан-Дзу, а чи не знає він засобу від безсоння. Люди звали Лі-Хан-Дзу премудрим, тому що думали, оскільки у нього більше від усіх грошей, найбільше земель, найбільше будинків, значить, у нього більше від усіх і розуму!
Ведучий: Та не знали вони, що той, кого вони називали "премудрим", ще більше за інших страждав від тієї ж хвороби — безсоння, і не знав, як її позбутися. Адже всі навкруги були його боржниками. І все своє життя ці люди тільки те й робили, що відробляли йому борг.
3.
Ведуча: Так цей мудрий Лі-Хан-Дзу влаштував своє життя. Як мудра людина Лі-Хан-Дзу, наприклад, знав, що треба робити, коли хтось із боржників крав у нього і на цьому попадався. Лі-Хан-Дзу з усією своєю мудрістю бив його, та так ретельно, щоб іншим більше не кортіло.
Ведучий: Удень у Лі-Хан-Дзу це виходило дуже мудро, оскільки інші, бачачи це покарання, боялися його. Але вночі Лі-Хан-Дзу сам боявся: і за життя своє, і за своє багатство. І тому вночі до нього приходили зовсім інші думки, аніж удень.
Лі-Хан-Дзу: А чому бідняк краде? Тому що йому їсти нічого і заробляти на їжу ніколи. Адже весь день він тільки те й робить, що мені борг відробляє.
Ведуча: Лі-Хан-Дзу навіть сперечався із Совістю, виправдовуючи свої вчинки.
Лі-Хан-Дзу: Совісте! Що ж це виходить? Мене обікрали, а я ще й неправий?!
Ведуча: Однак хоча він і виправдовувся, але заснути все одно не міг. І до того довели його ці безсонні ночі, що одного разу Лі-Хан-Дзу не витерпів і, незважаючи на свою мудрість, оголосив:
Лі-Хан-Дзу: Совісте! Поверну я їм усі їхні гроші, усі їхні землі, усі будинки!
Ведуча: Але тут уже дружина мудрого Лі-Хан-Дзу, почувши це, підняла страшенний лемент і гвалт, кричучи людям:
Дружина Лі-Хан-Дзу: Це від безсонних ночей на мудрого чоловіка таке безумство напало! А все вона винувата — Совість!
Ведучий: Перелякалися багатії.
Багатий китаєць: Якщо вже на премудрого безумство напало, то що вже з нами буде?

Ведучий: Перелякалися й бідняки.
Бідний китаєць: А у нас усього менше за всіх, отже, і розуму менше. Якщо на мудрішого від безсонних ночей напало безумство, то що з нашими голівоньками буде?
4.
Ведучий: Багатії ж, бачачи страх бідняків, вирішили порадитися між собою:
Багатий китаєць: Бачите, як Совість бідних людей лякає. Треба нам хоча б за бідних заступитися і від Совісті відкараскатися!
Ведуча: І почати вони думати, як би їм цю справу провернути, але нічого придумати не змогли. І вирішили вони відправити посланців до наймудрішого в усьому Китаї А-Пу-О, що жив тоді у Нанкіні. Був він такий мудрий та вчений, що за порадою до нього приходили правителі з усього Китаю. Відправили послів. Принесли ті йому щедрі дари, до землі багато разів вклонилися і виклали своє прохання.
Багатий китаєць: Допоможи безсоння позбутися, яке нам Совість посилає.
А-Пу-О: (Посміхаючись Багатому китайцеві) Дійсно, можна зробити так, що Совість не матиме права навіть до вас заходити! Де ж темній людині знати, що вона повинна робити, а чого ні? То ж давайте напишемо закони. Напишемо на сувоях, що людині треба робити, а що — ні. Мандарини (шановані багаті люди) будуть вчити ці закони напам’ять. А всі інші нехай у них запитують: що можна, а що — ні. Але спершу, звичайно ж, нехай платять їм: адже недарма мандарини будуть свій мозок усякими законами забивати!
А коли Совість прийде і запитає темну людину: «Що ти сьогодні робив», то вона відповість: «А те, що належить робити, що у мудрих сувоях записано». І всі будуть спокійно спати.
(Засміявся).
Ведучий: Зраділи цьому рішенню всі. І в першу чергу — мандарини. Адже все-таки значно легше у книжкових значках колупатися, аніж землю обробляти.
Ведуча: Та й інші зраділи. Адже їм краще мандарину заплатити, щоб удень із ним хвилинку поговорити, ніж ночами Совісті душу відкривати.
Ведучий: І взялися мандарини писати закони, що людина повинна робити, а що — ні. І написали. А мудрого А-Пу-О за таку цінну пораду зробили верховним мандарином, щоб він своєю мудрістю допомагав розумним людям жити спокійно, а не страждати від докорів Совісті.
5.
Ведуча: І зажили люди відповідно до законів мандаринів і верховного А-Пу-О. І коли треба щось зробити, чи суперечка яка розпочнеться, то люди йдуть до мандарина і, щедро йому заплативши за відповідь, вирішують свої питання.
Ведучий: Тепер тільки найбідніші із бідняків страждали від безсоння, бо у них навіть
мандаринові за пораду нічим було заплатити.
(Другий вихід Совісті у танці).
Ведуча: А всі останні, тільки-но до них уночі приходила Совість, говорили:
Багатий китаєць: І чого ти до мене причепилася?! Я по закону вчинив! Як у сувоях написано. Я не сам!

Ведучий: Відвертався від неї на другий бік і засинав.
Ведуча: Навіть премудрий Лі-Хан-Дзу, який більше за інших від безсоння страждав, тепер тільки насміхався, коли до нього вночі Совість приходила.
Лі-Хан-Дзу: (Звертаючись до Совісті) : Ну здорова будь, красунечко Совісте! Що тепер скажеш?
Совість: Чого ж це ти майно хотів бідним повернути, та не віддаєш?
Лі-Хан-Дзу: А чи маю я на це право, Совісте? (В"Їдливо, знущаючись) Адже що в сувоях записано: «Майно кожного належить йому та його нащадкам». Як же я буду чуже майно розтринькувати, якщо мої нащадки роздавати його не згодні? Виходить, я злодій, оскільки у них краду, а чи безумний, тому що в себе краду.
А в законі сказано: «Злодія чи безумця саджати на ланцюг». Тому (голосно)Дай мені спокій,
Совісте. (Погрожуючи) Та й тобі раджу спати, а не шля -ти -ся!
Ведучий: Довго ще ходила Совість по домівках городян. І усюди, куди б вона не приходила, чула одне і те саме:
Багатий китаєць: Звідки ми знаємо?
Бідний китаєць: Як мандарини говорять, так ми і робимо.
Дружина Лі-Хан-Дзу: Ми — все по закону.
6.
Совість: (Звертається до зали): Чому мене ніхто слухати не хоче?
(Пауза) (Голосно) Ну чому мене ніхто слухати не хоче? (Хапається за голову і опускає її)
Ведуча: (Виходить із зали на сцену) Совісте! Та хіба можна, щоб люди тебе слухалися і вчиняли так, як ти радиш? А закони навіщо? Адже тут для всіх чорною фарбою на жовтому папері написано! Серйозна штука! Недарма А-Пу-О за те, що це вигадав, верховним мандарином вважається.
Ведучий: Пішла тоді Совість до верховного мандарина, наймудрішого у всьому Китаї — до А- Пу-О.
Тут А-Пу-О прокинувся, вскочив, побачивши Совість, закричав з переляку. А-Пу-О (Голосно): А за законом ти — розбещена жінка! Там ясно сказано: «Якщо чужа жінка » являється вночі до стороннього чоловіка, вважати її розбещеною жінкою і кидати до
в’язниці!»; Отже, якщо ти не злодійка, то розпущена жінка!
Совість: Та яка я розпущена? (Голосно) Я — Совість!
А-Пу-О: (У гніві) Ах, ти значить не розпущена жінка і не злодійка, а просто не хочеш
виконувати закони? У такому разі і на це є закон: «Хто не хоче виконувати закони, вважати того злочинцем і саджати в тюрму»

Гей, слуги! Начепити цій жінці колодки і кинути за грати на віки-вічні, як розбещену жінку, що підозрюється в крадежах і яка явно не підчиняється законам!
Ведуча: (Сумно) Схопили слуги А-ПУ-О Совість, надягли на неї кайданки і зачинили у в’язниці. Відтоді вона більше вже ні до кого не з’являється і нікого не тривожить. Так що навіть про неї зовсім забули. Хіба що рідко коли яка-небудь людина, невдоволена Мандаринами, вигукне:
Бідний китаєць: (Проходячи через сцену) Совісті у вас немає!
7.
Ведуча: Так йому ж одразу папір покажуть, що Совість під замком сидить, та ще й скажуть: Дружина Лі-Хан-Дзу: (Вересклявим голосом) Значить є, якщо ми її під замком тримаємо!
Ведучий: (Сумним голосом) І людина замовкає, дивиться на папірець мандаринів, списаний чорними чорнилами, і бачить, що вони дійсно праві! І живуть відтоді люди без Совісті, за законами мандаринів і верховного А-Пу-О.
Ведуча: А чи гірко кому від цього, чи солодко, кожен вирішує сам, коли настає ніч і все живе починає думати. (Сумна музична заставка)
ЗАВІСА.
Актори виходять на сцену, вклоняються глядачам і хором вигукують:
«Люди! Не зачиняйте свою Совість у в’язниці! «

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *