16.04.2018

16 квітня. Пам’ятні дати

630_360_1523609520-5501

Цього дня народився Борис Возницький — визначний український культурний діяч, мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік.

Борис Григорович Возницький (1926-2012) був справжнім лицарем української культури, пише Укрінформ. Впродовж десятиліть він відроджував старовинні замки й палаци, займався віднайденням і збереженням унікальних артефактів. За час свого служіння культурі, адже кар’єрою це в жодному разі не назвеш, він створив 16 музейних комплексів і зібрав понад 35 тисяч експонатів. Саме Возницький відкрив українцям і світові Пінзеля, врятувавши частину унікальних дерев’яних скульптур майстра від знищення, а потім підготував їх до виставки у паризькому Луврі (на жаль, мистецтвознавець не дожив до тієї визначної події). Саме завдяки Возницькому Львівська картинна галерея на сьогодні є найбільшим музеєм європейського мистецтва в усій Україні. Він повернув з руїни і забуття Олеський, Золочівський, Підгорецький замки (це, звісно, із найбільших і найвідомміших), повністю оформив усі зали палацу Розумовського в Батурині… Борису Возницькому, випускнику Львівського художнього училища і Ленінградської художньої академії, першому «совєцькому» мистецтвознавцю Львова вдалося зробити стільки, скільки до нього не робили десятки мистецтвознавців. Його фанатизм і житейська мудрість брали будь-які бар’єри і долали будь-які перешкоди. Пік його діяльності припадає на 60-ті, 70-ті, 80-ті роки минулого століття – час застою та «непробиваємої» радянської партійної бюрократії, коли на все потрібно було просити дозволу й майже ні на що його не отримувати. Возницький рятував абсолютно все, що потрапляло в поле його зору – від невеличкої, вкритої кіптявою і порохом скульптури, понівеченої старовинної ікони й закінчуючи колись величним палацом. ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ століття – те, що давно здавалося втраченим, завдяки зусиллям, самовідданості та любові Бориса Григоровича поверталося в культуру, в пам’ять українців. Мистецтвознавець загинув 23 травня 2012 року у ДТП між селами Куровичі та Печенія Золочівського району, що на Львівщині.

Ювілеї дня:

1523609504-1659-foto-wikipedia

177 років від дня народження Христини Данилівни Алчевської (1841–1920), українського педагога, діячки народної освіти. Дружина відомого харківського промисловця і банкіра Олексія Кириловича Алчевського, засновника і власника багатьох гірничих і металургійних підприємств на Луганщині, мецената. Послідовниця відомого педагога, новатора педагогічної науки Костянтина Ушинського. Заснувала у Харкові жіночу недільну школу, якою керувала у 1862-1919 рр. Очолювала авторський колектив по укладанню тритомного критико-бібліографічного покажчика літератури «Что читать народу?» (1884-1906), який містив анотації вчителів та відгуки читачів на 4183 книжки (самій Алчевській належало понад 1150 статей). Покажчик високо оцінили Франко, Леся Українка, Толстой, Чехов, Володимир Короленко, Еліза Ожешко та ін. Установила в своїй садибі у Харкові (1899) перший в Україні пам’ятник Шевченку (скульптор – В. Беклемішев). Учасниця педагогічних виставок у Парижі, Москві й Нижньому Новгороді. Удостоєна вищих міжнародних літературних і педагогічних нагород, золотих медалей Московського й Петербурзького товариств поширення в народі грамотності. Була віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Авторка мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), багатьох статей. Граф Лев Толстой мав нагоду декілька разів зустрічатися у справах з Христиною Алчевською. Після першої зустрічі він занотував у щоденнику: «Умная, дельная баба. Зачем бархат, и на птицу похожа?» Пані Алчевська завжди одягалася згідно з модою і надзвичайно елегантно. Але Лев Толстой, котрий на той час вже сповідував принцип «нестяжательства» і дорікав за «панське вбрання» навіть своїй дружині, не міг утриматися й заочно «ущипнув» Алчевську. Втім, своїм метким оком він підмітив головне: «умная и дельная» — це була найточніша характеристика Христини Алчевської.

1523609476-2406-foto-twitter

129 років тому народився сер Чарлз Спенсер Чаплін (1889-1977), американський актор, кінорежисер, сценарист, композитор, один із найвизначніших майстрів екрану ХХ ст. Свій знаменитий костюм – маленький капелюх, тісний піджачок, мішкуваті штани й величезні черевики – Чаплін одягнув у лютому 1914 року на зйомках фільму «Неймовірно скрутне становище Мейбл». Кумедний образ він доповнив маленькими вусиками, а також ходою, яку він перейняв у старого на прізвисько Чудило Бінкс, який доглядав коней у шинку його дядька Спенсера. Про свій новий образ Чарлі Чаплін говорив таке: «Він дуже різний. Він – і волоцюга, і джентльмен, і поет, і мрійник. А взагалі, це самотня істота, яка мріє про красиву любов та пригоди».

Роковини смерті:

190 років від дня смерті Франсіско Хосе де Гойя-і-Лусьєнтеса (1746-1828), іспанського живописця і графіка. Довге життя Гойї (помер у 83-річному віці) схоже на захоплюючий роман. Початок був буремно-романтичний: поножовщина, дуелі, нескінченні любовні інтриги, галасливе товариство волоцюг та мандрівне напівголодне життя в трупі матадорів. Кінець – похмуро-романтичний: мізантропічна усамітненість в «Кінта дель Сордо» («Будинок Глухого»), куди нікого не впускають, де його господар, глухий і напівсліпий старий, на самоті покриває стіни чорними фресками, образами примар і смерті… А посередині між цими двома крайнощами – роки неймовірної слави, успіхів, життя при мадридському дворі та втаємниченість у його справи; роман з екстравагантною красунею герцогинею Альба. Таким самим нерівним, сповненим протиріч був шлях Гойї в мистецтві. Починав він як чудовий живописець, «співець галантного ХVІІІ століття», талановитий послідовник Веласкеса. Славу здобув завдяки роботам, виконаним, радше, в дусі рококо – картинам для шпалер (тобто тканих картин, які виготовлялися королівською фабрикою у Мадриді). Він був блискучим колористом: обожнював вогняні тони, що нібито проступають крізь серпанковий наліт або чорну вуаль і зовсім не займався гравюрою. Коли ж художник працював над знаменитою серією «Капрічос», йому вже було за п’ятдесят, він був хворий і майже глухий, але це вже був художник нового типу, нового століття (саме цей період життя Гойї досить виразно зобразив Фейхтвангер в історичному романі «Гойя»). Після «Капрічос» були «Дезастрес» («Лиха») та «Діспаратес» («Шаленства») – графічні роботи, сповнені надзвичайної експресії та високого трагізму. Останні чотири роки свого життя Гойя жив у Франції (в Бордо), там і помер. У 1898 році його прах було перевезено до церкви Сан-Антоніо де ла Флоріда в Мадриді.

Читайте також: 16 квітня: народний календар і астровісник

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *