03.08.2021

2 гектари злодіїв та мерзотників

Назва цієї статті звісно що не стосується мешканців міст, яких використовують в якості підставних осіб для незаконного заволодіння землею шляхом надання їм у власність безоплатно по 2 га землі для ведення ОСГ — особистого селянського господарства.

Вона про злодіїв та мерзотників у владних кабінетах, одні з яких свого часу придумали цю «надцяту» за ліком схему грабежу народу — в цьому випадку селян, — а інші, змінивши при владі  злодіїв-попередників, замість притягнення їх до відповідальності й повернення селянам украденої землі, самі стали злодіями, прибравши  «обкатану» корупційну схему до своїх лап і кишень.

           Це керівні кабінети від Держгеокадастру і Мінагрополітики до кабінетів на  Грушевського і Банковій включно. Їх сукупна  площа набагато більша двох гектарів, і землю вони крадуть у селян сотнями тисяч га, але умовно будемо називати їх  злодіями-«двогектарниками».

І ганебними мерзотниками, що прирікають мільйони селян на обезземелення, села на вимирання.

    Викриваю цей злочин можновладців, надаю фахові роз‘яснення законодавства. 

I

          Всі чули тези «земля повинна належати тому, хто на ній працює», «ця земля наша, ми на ній живемо», але далеко не всі знають, що це не просто крилаті фрази, а прадавня народна інтерпретація такого засадничого правового поняття, як особливий правовий режим категорій земель.

            Воно існувало ще у звичаєвому праві та найдавніших законах, а в чинному Земельному  Кодексі України закріплено частиною 2 статті 18. Це багатогранне правове поняття, але наразі нас цікавить лише один, чи не головний його постулат: тільки суб‘єкт певного статусу має право на землю певної категорії.

           Землі промисловості не надаються санаторіям або лікарням, а землі рекреацїйного чи оздоровчого призначення не надаються під розміщення заводів та фабрик; землі оборони надаються міністерству оборони, генштабу, військовим частинам — а не музеям архітектури чи археології, яким надаються землі історико-культурного призначення. І так по всім дев‘яти категоріям земель, визначених Земельним Кодексом. У кожному випадку суб‘єктами земельних правостосунків є лише особи певного статусу — саме того, який відповідає основному цільовому призначенню землі відповідної категорії.

Таким чином забезпечується дотримання основного цільового призначення і відповідного належного використання земель.

             Землі сільськогосподарського призначення не тільки не виняток, навпаки, належний статус суб‘єкта прав на землю цієї категорії є, без перебільшення, питанням життя і смерті. Тому що сільгоспземля, а точніше  її належне використання за цільовим призначенням, є основою продовольчої безпеки країни. Буде вона належати сільгоспвиробникам — а це перш за все і в основному селяни, — буде хліб і до хліба; буде належати містянам-рантьє і фінансовим спекулянтам – заросте чортополохом, перетвориться на прерії. Україна втратить основне національне багатство і доходи, а українці будуть за валюту купувати закордонні харчові сурогати.

        Відтак, щоб мати право на отримання у сільській місцевості сільгоспземлі у власність безоплатно для сільгоспвиробництва, треба мати відповідний статус, треба бути або зареєстрованим сільгоспвиробником, або селянином, який є природним сільгоспвиробником, що не підлягає державній реєстрації — тільки обліку. 

         Однієї лише вимоги особливого правового режиму категорій  земель щодо відповідності статусу суб‘єкта права на сільгоспземлю основному цільовому призначенню землі вже достатньо, щоб розуміти, хто має право на землю для ОСГ, а хто – ні. 

           Можете не сумніватися — привладні аферисти це чудово розуміють. Вони там «на верху» не дурні. Але «включають дурака» і роблять вигляд, що дерибан йде по закону… 

 

II

 

      Сільгоспземлі годують всю державу, а живуть і працюють на них селяни. Причому працюють не тільки у ланах широкополих на потужних тракторах і комбайнах агрофірм, але і в селах на присадибних ділянках, здебільшого своїм горбом.  Вирощують худобу, птицю, овочі, фрукти, ягоди, багато чого іншого, що мешканці міст, містяни, із задоволенням споживають. От для таких селян-присадибників у кризові часи варварського знищення колгоспів та «переходу до ринку», коли насувалася реальна загроза продовольчій безпеці країни, і було передбачено надання селянам у власність безоплатно додаткових земельних ділянок.

Спочатку вони називалися земельними ділянками для ОПГ — особистого підсобного господарства, надавалися площею до 0,6 га, збільшити яку до 2,0 га можна було тільки за погодженням із обласною Радою. Право на землі для ОПГ впровадили у кризовому 1990 році, стаття 56 Земельного Кодексу Української РСР.

У 2002 році новим Земельним Кодексом України впровадили термін ОСГ — особисте селянське господарство, уточнивши таким чином, що суб’єктами відповідних земельних правостосунків є саме селяни, а не хтось інший. Стаття 33 Земельного Кодексу України так і називається: «Земельні ділянки особистих селянських господарств». 

           У 2003 році було прийнято спеціальний закон «Про особисте селянське господарство», який також саме селян визначив суб’єктом права набуття у власність безоплатно сільгоспземлі для ведення ОСГ.

            У законі все має значення, в тому числі його назва. Про  яке там господарство мова, про чиє?

            Про селянське. Про господарство селян! Тобто, суб‘єктами господарської діяльності, яка є основою для створення ОСГ, та  суб‘єктами права на отримання у власність землі для ведення ОСГ, відповідно до цього закону, можуть бути виключно селяни. 

      Термін «селянське» у законодавстві — це не якесь загальне  найменування, це  правова дефініція. «Селянин» — це правове поняття, правовий статус особи. Визначальним фактором статусу селянина є не професія, а місце постійного проживання. Селянами є не тільки  фахівці сільськогосподарських професій, якими здебільшого є мешканці села, це також працівники  соціальної сфери села, що постійно проживають у селі. 

 

Право працівників соцсфери села на землю для ведення ОСГ закріплено спеціальним положенням закону — пунктом ґ) Розділу IX «Прикінцеві положення» Земельного Кодексу України: «вжити заходів щодо забезпечення потреб вчителів, лікарів, інших працівників соціальної сфери села, що проживають у сільській місцевості, а також громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані … переселені …, які проживають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства…».

        

Розжовано далі нікуди – щоб до безмежності розумні, високограмотні, людяні, найгуманніші в світі  українські чиновники не сумнівалися у селянському статусі мешканців села, що є працівниками сільської соцсфери. 

 

          Відтак, аксіома: щоб мати право на отримання у сільській місцевості  у власність безоплатно землю для ведення ОСГ, треба бути селянином

          

      Стаття 1 закону «Про ОСГ» розкриває поняття ОСГ (викладаю скорочено): це не-підприємницька особиста  господарська діяльність із використанням майна ОСГ. 

Тобто важливими аспектами є особиста господарська діяльність, саме особиста праця в ОСГ, та наявність відповідного майна. Це хлів та інші господарські споруди на присадибній земельній ділянці, худоба, птиця тощо. Не вистачає присадибних 25 соток для утримання худоби — отримуй безоплатно у власність додатково до 2 га землі. Коси сіно, вирощуй інші кормові культури, виробляй побільше якісної сільгосппродукції … 

            Питання  «на засипку»: де тут про мешканців міста? Де у мешканців міста хліви з коровами та свиньми, у яких вони особисто трудяться? Що тут неясно щодо «хто має право»?

 Все ясно, як Божий день.

        Тож хіба  може бути у всезнаючих державних службовців, які визначають державну земельну політику і керують нею, які пишуть земельні закони й застосовують їх, які на пам’ять знають закон «Про ОСГ», які поголовно є юристами, а дехто ще й докторами і кандидатами юридичних наук, професорами і доцентами, хоч крихта сумніву щодо виключно селянських прав на землю для ведення ОСГ ?

           Звісно що ні, вони 100% все знають і розуміють, але роблять вигляд, що нічого незаконного не відбувається. Жадність задушила совість – це я про те, що діють вони у власних корупційних інтересах умисно, свідомо, а не тому, що є дурнями невченими.

  Це я вже пишу до НАБУ Ситнику і Генпрокурорці Венедиктовій. 

III

       Дуже важливим є питання, чому селяни мають право отримувати сільгоспземлю у власність безоплатно, а не-селяни не мають такого права. Коротка відповідь — не тільки тому, що так визначено законом, а ще й тому, що земля і так є їхньою  власною, селянською.

            Відповідно до Конституції, всі землі в Україні є народною власністю. Відповідно до Цивільного Кодексу та Земельного Кодексу України громади і громадяни України є суб’єктами права власності на землю.

          Народ України — це не абстракція, це правова категорія, це сукупність громад і громадян, співвласників української землі.  

Кожна громада і її мешканці є власниками тих земель, на яких  вони живуть і працюють, площі й межі яких давним-давно офіційно визначені земельно-проектними документами та юридично закріплені.  У містах це землі міст, у сільській місцевості це землі сіл та землі поза селами у межах територій сільрад (читай «територій громад»).

           

Народ України та громади є такими суб‘єктами права власності на землю, яким не потрібно реєструвати право власності. Всім іншим — треба. 

 

Власність сільських громад, у тому числі земельна, яку йолопи- «реформатори» за повної відсутності комун свого часу назвали і продовжують називати комунальною власністю, насправді є спільною  власністю членів місцевих громад, тобто мешканців сіл. Тому було  б дивно, щоб оформляючи у приватну власність і без того належну йому землю, селяни ще й платили за неї. Відтак безоплатне надання у власність селянину землі для ведення ОСГ із земель, співвласником яких він є, цілком логічне й законне. 

         Тут буде доречно згадати  недавні тріумфальні заяви нинішніх можновладців про «передачу земель у власність громад» як про начебто цілу епохальну подію історичного значення, про начебто страшно великий їхній подвиг. Для фахових правознавців це такий ідіотизм, такий зашкварний «цирк на дроті», якого ще світ не бачив. Але про це іншого разу. 

           Як бачимо із наведеного у цьому розділі, отримати  із земель сільської громади землю у власність безоплатно має право  тільки селянин, відповідно із земель міської громади — тільки мешканець міста, містянин. У відповідності до норм, визначених законом. 

 

          І тут ми підійшли до найголовнішого і самого підлого фейку від злодіїв-«двогектарників». 

IV

 

    У Земельному Кодексі України є стаття 121, яка стала головним інструментом  маніпуляцій на тему «всі громадяни мають право на 2 гектари землі». 

Стаття називається «Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам», а частина перша починається так: «Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок державної або комунальної власності в таких розмірах: …» Далі вказуються розміри площ земельних ділянок. 

                                       

Як і раніше у цій статті, акцентую увагу читача вже на заголовку. У ньому йдеться про а) норми безоплатної передачі землі, та б) передачу землі громадянам. А частина перша статті 121, як вже зазначено,  починається словами «Громадяни України мають право»… 

 

Тобто, правових підстав для отримання землі у власність ця стаття взагалі не містить ! 

 

           Вона визначає лише норми надання землі, тобто розміри площ земельних ділянок та загальне коло суб’єктів права на отримання землі різних категорій і видів.

 

Там десь написано «всім громадянам»,  «всі громадяни України мають право»? 

 

        Нема такого! І в будь-яких інших законах нема ніякого «всім громадянам»! Ніде! 

 

        А «громадянам України» означає лише те, що суб’єктами правостосунків, які регламетуються статею 121 ЗКУ, можуть бути виключно громадяни України. Не іноземці, не особи без громадянства – тільки громадяни України. Крапка. 

 

        Тож ніякого «всі громадяни України мають право на 2 гектари» в українському законодавстві не існує ! 

 

          А в телевізорі, по радіо, в інтернеті, у побуті, й навіть з високих трибун від різних  можновладних довболобів тільки й чути — всі громадяни України мають право на 2 гектари землі ! 

 

Повний дурдом ! Всеукраїнський ! 

 

І ще один прямий доказ завідомої злочинності дій «двогектарників». Частина  перша статті 121 ЗКУ визначає 6 (шість) норм безоплатної передачі землі громадянам: для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки(паю); для ведення ОСГ — до 2 га; для садівництва — до 0,12 га; присадибної ділянки — до 0,25 га в селі, до 0,15 га в селищі, до 0,10 га в місті; під дачу — до 0,10 га; під гараж — до 0,01 га. 

 

Як бачимо, в тому числі йдеться про норму землі для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки(паю). В середньому по Україні це 4,3 га, але в багатьох районах набагато більше — навіть до 7-8, буває і 10 та більше га. 

 

Тобто, якщо вірити злодіям — «двогектарникам», що «згідно статті 121 ЗКУ всі громадяни мають право», то відповідно громадяни-мешканці міст «мають право» також  і на землю для ведення фермерського господарства. Просто як громадяни.         

 

          Чому б тоді так же легко і масово, як у випадку із ОСГ, не оформляти на громадян-містян не по 2 га, а по 7-8, а то й більше гектарів ? 

 

Одразу ж набагато крупніші шматки землі можна було б  хапати ! 

 

Але  не хапають ….

 

А знаєте — чому? 

 

А тому що для отримання землі для ведення фермерського господарства громадянину України треба … стати фермером. 

 

Тобто треба набути отого належного статусу суб‘єкта права на отримання землі сільськогосподарського призначення, про який ідеться в розділі I цієї статті. А це багато мороки й проблем, це значить писати статути, договори, вчиняти реєстраційні  дії, тобто фальсифікувати купу документів, які можуть в один непрекрасний для злодіїв день стати доказами проти них… 

 

     Тому ця мразь пішла легшим шляхом — «роздачею» селянських земель мешканцям міст «для ведення селянського господарства». Бо «селянин» для них — це не статус, це взагалі ніхто й ніщо. 

 

         А з початком війни на Донбасі ця мразь вирішила використовувати в якості підставних осіб для захоплення земель ще й учасників АТО. В тому числі мешканців міст, які як не мали, так і не мають жодного права на отримання у власність безоплатно землі для ведення ОСГ. Законодавство не надає учасникам АТО, учасникам бойових дій (УБД) з числа мешканців міст такого права, вусмерть «патріотичні» порошенки-тимошенки, яценюки і гройсмани не прописали його в законі. 

 

            А для чого? По-перше, це практично неможливо, бо буде прямо протирічити Конституції. По-друге, «попередники» вже відпрацювали схему дерибану селянської землі через мешканців міст. Тож «лідери партії майдану» просто осідлали корупційну схему «ригів» із «роздачі» селянських земель, без яких селу смерть, для послідуючого заволодіння ними,  та ще й розгорнули на цих злочинах свій цинічний піар. 

 

            А ЗЕ продовжують злочини Порошенка і Ко.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *