13.09.2017

Феодалізм Олексія Савченка

Кілька днів тому голова Миколаївської ОДА у дописі на власній сторінці у
Facebook назвав себе «вірним васалом» Президента. Спробуємо з’ясувати, що
може стояти за подібними словами.Vasal
Для тих, хто забув шкільні уроки історії та не пам’ятає значення слова
«васал», можна порадити звернутися до академічного тлумачного «Словника
української мови». Там прочитаємо таке пояснення цього терміну: «У середні
віки в Західній Європі феодал, який одержував від заможнішого феодала-
сюзерена земельні ділянки й заступництво, за що й виконував для нього ряд
повинностей. [] У сучасному вжитку також назва знатних підданих [], що
служили царю, князю, цілком підкоряючись їх волі».
Отже, усе стає цілком зрозумілим. Президент-сюзерен дав своєму васалу
Олексію Савченку земельну ділянку – Миколаївську область. Тепер
губернатор має виконувати всі доручення Президента, натомість
отримуватиме від останнього всіляке заступництво в будь-яких складних
ситуаціях.
Це спеціально для тих, хто ще думав, що українські чиновники служать
народові. Вустами (точніше – руками на клавіатурі) чиновника прямо
озвучено, кому служать вітчизняні посадовці. Своєму сюзерену-феодалу.
Варто зазначити, що не у всіх посадових осіб України таким «сюзереном» є
Президент. Для деяких чиновників у ролі подібного «князя» виступає
місцевий олігарх або кримінальний авторитет (як, наприклад, пан
«Мультік»). Всяке буває.
Феодалізм так феодалізм. У нього є як свої мінуси, так і свої плюси. Але
навіщо тоді декларувати, що Україна – демократична держава? Чи може
Президент називатися «Гарантом Конституції», якщо в країні діє не
Конституція та Закони України, а специфічна форма звичаєвого права? Про

яку демократію взагалі може йти мова, якщо чиновник отримує посаду не за
свої знання та здібності (ага, тест з «підрамкою селу» та «пітоні»), а за те, що
він вірний васал свого «пана»?
Ніякої демократії, коли головне в житті українського політика – вчасно
нагадати сюзерену про свою вірність. Щоб, бува, не забув. Бо не нагадаєш – і
без заступництва залишишся. Може, навіть, ритуал новий (забутий старий)
варто запровадити – щоб кожні півроку васали приїжджали до своїх
сюзеренів, наново клялися їм у вірності до смерті та отримували від феодалів
грамоту з дозволом надалі правити в свої земельних наділах – містах,
областях, районах тощо. Це більше відповідатиме існуючому стану справ у
країні. А оповідки про Конституцію, Кримінальний кодекс і т.д. хай
залишаться в літописах і переказах…
«Може, й справді! / Нехай і так буде! / Так сміються ж з України / Стороннії
люди!». Досі актуальні слова Шевченка. Бо як не сміятися над нами
іноземцям, коли в Україні боротьба з корупцією вже три роки не рушає з
місця, на Рівненщині орудує непереможна «бурштинова мафія», а голови
облдержадміністрацій навіть не приховують своїх феодальних принципів.
Хотілося б написати «рецепт лікування», але читаючи дописи «вірних
васалів», починаєш розуміти, що деякі «хвороби» невиліковні…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *