15.06.2022

Бібліотека-музей Вінграновського: зустріч з родиною митця (продовження). Зі спогадів Ольги Коломієць.

Спогади рідної племінниці Миколи Вінграновського, Ольги  Коломієць

 

Ольга, донька рідної сестри Миколи Степановича Вінграновського, розповіла багато цікавих моментів про свого знаменитого  дядечка, якого вона, відколи себе пам’ятає,  називала татком. Чому татком?  Тому що так називав Миколу Степановича його син  Андрійко, і Ользі це дуже  подобалось. На свого рідного тата Ольга казала «папа», бо так на півдні звикли називати батька в більшості родин. Вінграновський пестливо називав племінницю донею.

Ольга Коломієць, племінниця Вінграновського М.С, ділиться спогадами. Бібліотека-Музей Вінграновського. Первомайськ, 2022.

Багато гарних вражень зберегла  в пам’яті Ольга: подарунки, солодощі, спілкування, гостини в Києві у Вінграновських. Квартира по вулиці Гончара була обставлена скромно, жодних полірованих меблів чи розкошів не було, але завжди відчувався затишок. Запам’яталися  дрібнички і особливості  інтер’єру, який створювало подружжя, аби атмосфера в домі була творчою, нагадувала дорогі серцю спогади дитинства, батьківського дому.

На фото: в центрі Ольга, рідна племінниця Вінграновського, ліворуч від неї – її мати, Мельник Геля Степанівна, рідна сестра поета.

В кімнаті у Миколи Степановича, наприклад,  стояли  справжнісінькі невеличкі жорна, якими в селах перемелюють зерно на муку. Поет іноді погладжував їх, немов якусь рідкісну дорогу річ. Були вишиті рушники,  навіть декоративні гарбузи.  Була у нього також велика плетена корзина, туди дружина складала йому харчі, коли він збирався з друзями на полювання чи на рибалку. «Сніданок туриста», ще якісь прості консерви, тобто, той продуктовий мінімум, який поет вже традиційно брав з собою. З роками туди увійшла також аптечка з кардіологічними  ліками.

У Миколи Степановича був  свій кабінет, де він працював. В години праці заходити туди чи відволікати його було заборонено. Не те, щоб усе в квартирі мало стишитися і  завмерти, але й галасу не мало бути! А дітям дуже хотілося, попри заборону, зайти, побалакати з дядечком, пожартувати. Він ніколи голос не підвищував, натомість вмів поглядом чи одним словом, сказаним тихо, але строго, зупинити діток, якщо вони спробували відволікти його від творчого процесу. Проста фраза «Що таке?», виголошена тихо, але з особливим наголосом,  зупиняла порушників тиші!

Сам творчий процес тривав іноді без перерви на відпочинок, а інколи були й паузи. Тьотя Леся (так називали племінниці  пані  Олександру, дружину поета) тільки встигала міняти йому сорочки, в такій емоційній напрузі,  працював Вінграновський над своїми творами!  Якщо й просив зробити чай чи каву, то потім просто забував за неї, так і залишалася стояти на столі чашка чи склянка з напоєм, який давно охолонув. Творчість повністю поглинала поета, він, працюючи,  забував про все.

Дуже гарно Ольга відгукується про тьотю Лесю (Олександру Білінкевич-Вінграновську). За її словами, це була жінка дуже інтелігентна, розумна і добра,  лікарка за фахом. Ольга пригадує, що випадково стала свідком того, як пані Олександра ставиться до своїх пацієнтів. То був приклад дуже людяного, уважного відношення до хворих. Особливо турботливо поводилася з людьми похилого віку, важкохворими; крім лікарського догляду,  знаходила для кожного  добре слово підтримки.

Микола Вінграновський з дружиною Олександрою

Микола Степанович часто звертався до дружини, щоб почути її думку про свій  новий твір, чи враження від звучання того чи іншого поетичного рядка. Разом вони іноді  обговорювали якесь  слово, дивилися в словник. Олександра Білінкевич була і порадницею, і помічницею, і першою слухачкою поета.

Племінниця пригадує, як з кімнати лунав голос Миколи Степановича: «Люба, а йди-но послухай! Що скажеш?».  Письменник  дослухався до порад  своєї «любої», як він називав дружину.  Йому була цікава й важлива її думка. Дружина завжди у всьому підтримувала письменника.

Такими спогадами про подружжя  Вінграновських  поділилася Ольга Коломієць.

Залишається лише додати, що саме творчий тандем був невід’ємною частиною їхнього подружнього життя. Напевне, Микола Степанович інтуїтивно відчув споріднену душу, коли в 1975 році одружився з Олександрою Білінкевич. Ці рядки були написані поетом саме у 1975 році:

“Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь

Високим срібним поглядом на тебе.

З вогню і вод, від неба і до неба

Твоїм ім’ям на тебе я молюсь…”

 

Н. Терещенко, голова художньої ради АртХабу Вінграновський, м. Первомайськ

Попередні публікації про зустріч з родиною Вінграновського.

Leave a Reply