Ще зі шкільних уроків історії ми пам’ятаємо, що остання Запорозька Січ на території сучасної України була зруйнована 1775 року. Після цього запорожці утворили Задунайську Січ, яка існувала на землях тодішньої Османської імперії (нині – територія Румунії). І, здається, все… Але, виявляється, була ще одна Січ – на Кінбурнському півострові.
Це Васильківська Січ. Історія її заснування така. 1783 року князь Григорій Потьомкін вирішив зібрати запорожців, які залишилися мешкати в південній Україні після зруйнування Підпільненської Січі. Близько тисячі козаків, котрі відгукнулися на заклик Потьомкіна, й стали основою новоствореного «Війська вірних запорожців». Їхніми ватажками були представники старої січової старшини – Сидір Білий та Антін Головатий. Військо поділили на кінноту, піхоту та флотилію. 1787 року до козацької армії доєднався колишній січовий полковник Захарій Чепіга з майже тисячею запорожців. У серпні цього ж року розпочалася друга російсько-турецька війна. Турецькі війська здійснили спробу захоплення Кінбурнської фортеці, де розмістився корпус генерала-аншефа Олександра Суворова. Врятуватися російським військам вдалося лише завдяки хоробрості «вірних запорожців», які вчасно прийшли на допомогу. В грудні 1787 року у Васильківському урочищі на Кінбурнському півострові козаки заснували Васильківську Січ. Сидора Білого було обрано кошовим отаманом, а Антона Головатого – військовим суддею. Також обрали 38 курінних отаманів. Крім того, запорожцям повернули старовинні січові клейноди.
У травні 1788 року Васильківська Січ зазнала артилерійського обстрілу з турецьких кораблів. Однак, побачивши готову до бою козацьку флотилію, османські війська відступили. А вже 17 червня під час морської битви біля Очакова отаман Сидір Білий отримав смертельне поранення картеччю. Лікарська майстерність професійних медиків, яких надав Суворов, не допомогла – 20 червня 1788 року кошовий Васильківської Січі помер. Поховали Сидора Білого у підмурівку церкви на Кінбурні.
Новим кошовим отаманом став Захарій Чепіга, а керувати запорозькою флотилією почав Антін Головатий. Восени 1788 року під командуванням останнього козаки взяли турецьку фортецю на острові Березань. А в грудні було відбито в османського війська й Очаків. На знак цих перемог спеціальним наказом цариці Катерини ІІ «вірні запорожці» були перейменовані на Чорноморське козацьке військо.
1789 року отаман Захарій Чепіга передислокував Січ з Кінбурнського півострова у Слободзею (територія нинішньої Молдови). Так закінчила своє існування остання Запорозька Січ на сучасних українських землях.
Цікавим свідченням про існування Васильківської Січі є історичний анекдот, який ще пам’ятають старожили Миколаєва. Нібито князь Григорій Потьомкін жартома сказав козакам: «Чи ви знаєте, запорожці, що я в Миколаєві будую собор з такою велетенською дзвіницею, що як там задзвонять у дзвони – то аж у вас на Січі чутно буде?!» А козаки на це теж напівжартома відповіли князю так: «А ви знаєте, ваша світлосте, що у нас, на Січі, такі кобзарі є, що як заграють, то аж у царському Петербурзі всі затанцюють?»
Якщо не знати про існування Васильківської Січі, то цей анекдот-переказ може здатися анахроністичним (адже Миколаїв був заснований 1789 року, а Підпільненська Січ зруйнована, як уже згадувалося, 1775 року). Але відомості про Січ на Кінбурні все пояснюють – і гумористичний діалог між Потьомкіним та запорожцями-чорноморцями Захарія Чепіги видається цілком достовірним.
Згадкою про славетне минуле слугує й попередня назва села Василівка, яке знаходиться на Кінбурнському півострові поруч з місцем розташування Васильківської Січі. Раніше це село називалося Олександрівкою – на честь імені сина отамана Сидора Білого, який отримав у спадок від батька-кошового ці землі.
Жителі Кінбурнського півострова називають Васильківську Січ ще й Раковою Січчю. Дослідники вважають, що це видозмінена назва «Рекова Січ», яка походить від прізвища Рек. Деякий час Кінбурнською фортецею (де 1787 року розміщувався військовий корпус Суворова, про що йшлося вище) керував генерал-поручик І. Г. Рек. Козаки, чия Січ знаходилася поряд, допомагали в захисті фортеці від турецьких військ. Звідси, згідно з історичною гіпотезою, й походить ця друга назва Васильківської Січі. Можна, однак, припустити, що назва походить від крабів – куцохвостих раків, яких повно на піщаному березі Кінбурнської коси.
За останні два роки на Кінбурнському півострові було проведено декілька археологічних досліджень, які принесли додаткові докази функціонування наприкінці XVIII століття Васильківської Січі. Це дає певну надію на відродження народної пам’яті про останню Запорозьку Січ на українських землях. Будемо сподіватися, що усвідомлення Миколаївщини як центру козацьких традицій і козацької державності посприяє популяризації нашої області на теренах усієї України.
На ілюстрації – фрагмент старовинного портрета першого кошового отамана Васильківської Січі Сидора Гнатовича Білого.
SG
Читайте також: Новий придністровський план Путіна?
