20.10.2016

Трохи правди про мера Миколаєва та електронні петиції

Коли Олександр Сєнкевич переміг на виборах мера восени 2015 року – то більшість миколаївців з полегшенням видихнули. Справді, тоді такий варіант був єдиним прийнятним. Приємним було і те, що мер технічно «підкований», «айтішник». Але поступово у населення міста почало зростати невдоволення рішеннями, діями (і бездіяльністю, до речі, також) керманича Миколаєва. Першим було обурення краєзнавців і звичайних адекватних містян від нової примітивної назви головного проспекту – Центральний (при тому, що пропонувалися більш доречні назви – Проспект Миколи Аркаса, наприклад). Але це була ще дрібниця. На акцію протесту під міськрадою люди вийшли, коли Сєнкевич, не порадившись ні з ким, тишком-нишком вирішив привезти до Миколаєва львівське сміття. По іміджу мера добряче вдарив і фактичний зрив початку опалювального сезону цієї осені. Цього вже точно градоначальнику не пробачать довго, а то й ніколи.

Але є й більш дрібна, але не менш неприємна деталь, що показує мера не лише безвідповідальним, але й хитрим, нечесним у ставленні до жителів Миколаєва.

На початку 2016 року на офіційному сайті Миколаївської міськради з’явилася функція оформлення електронних петицій. Якщо розміщена на сайті петиція набирала за допомогою відкритого голосування за три місяці не менше тисячі голосів – то її зобов’язаний був розглянути виконавчий орган міськради та надати відповідь.

Набрали достатню кількість голосів і були розглянуті справді цікаві та корисні петиції про створення музею під відкритим небом давнього городища «Дикий Сад», будівництво крематорію в Миколаєві, збереження та реставрацію водонапірної вежі Шухова, створення пункту прийому люмінесцентних ламп і батарейок тощо. Були, звичайно, і випадки махінацій – накручування голосів за допомогою фальшивих IP-адрес, проте подібне не було аж надто частим.

Тому неочікуваною стала зміна правил голосування, що відбулася влітку 2016 року. Якщо раніше голос «прив’язувався» до електронної поштової адреси, то за новим регламентом його прив’язали до… банківського рахунку!

Тепер, клікаючи «підписати петицію», містянин автоматично перенаправляється на «Підписати через BankId». А якщо клікає на цей напис, то отримує таку інформацію: «Обравши свій банк та ввівши свої логін i пароль від Інтернет-банку, Ви підтверджуєте свою згоду на передачу Вашим банком персональних даних. Сайт-одержувач: ПЕТИЦІЇ ДО МИКОЛАЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. Дані, які будуть передані: e-mail адреса, дата народження, ідентифікаційний номер, фактична адреса,
номер телефона, прізвище, ім’я, по-батькові та стать».

Цілком зрозуміло, що передавати будь-кому (навіть міськраді) подібну інформацію (особливо – ідентифікаційний номер) мало хто забажає. Тому з літа 2016 року ЖОДНА петиція на сайті більше не набрала необхідної тисячі голосів. «Стелею» популярності є 150-200 голосів.

Звісно, з махінаціями під час електронного голосування необхідно боротися. І ніхто не буде сперечатися з тим, що міський бюджет треба економити (а гроші на влаштування музеїв і побудову крематорію потрібні чималі). Та це все зовсім не означає, що меру дозволено замилювати очі жителям міста, перетворюючись на такого собі поштаря Печкіна з відомого мультика, який посилку приносив, але не віддавав, аргументуючи це відсутністю «доку́ментів» у одержувачів. Добре, що хоч не зобов’язав кожного охочого до підписання петиції приходити особисто на прийом.

Яким чином може міська громада довіряти мерові, який не довіряє їй? Як можна з повагою ставитися до людини, яка, не зважаючи на всю свою сучасність, прагне контролювати (ага, за допомогою електронних засобів – «айтішник» же) громадян, немов повертаючись до тоталітарних практик часів СРСР? Як можна підтримувати мера, який перетворює справді потрібну інновацію електронних петицій на «сервіс», який фактично більше не діє, а просто створює видимість свого існування?

Як уже зазначалося, ситуація з петиціями на сайті міськради не є найбільш болючою та найбільш гострою в Миколаєві. Це не тонни сміття, і не холод в оселях. Але саме з таких дрібничок і складається діяльність міського голови, що поступово виливається в серйозніші речі.

Все починається з центрального «Проспекту Центрального» (чому позаздрив би, напевно, гумористично-міфічний Капітан Очевидність) та петицій, які більше не підписуються нормально, а продовжується рішенням про ввезення величезної кількості чужого сміття та зривом опалювального сезону в місті. І хто знає, що втне мер в найближчому майбутньому? Чого від нього сподіватися? Може, зобов’яже усіх пенсіонерів передати йому ксерокопії своїх ідентифікаційних номерів, щоб Сєнкевич мав можливість особисто контролювати видачу їм пенсій? Чи введе у Миколаєві штраф для бездітних людей (як Лукашенко ввів у Білорусі), щоб поповнити міський бюджет? Чи постановить влаштувати в центрі міста скотомогильник, яким користуватиметься уся країна?

Хоч такі припущення і звучать химерно, проте Олександр Сєнкевич уже показав, що очікувати від нього можна багато чого. І доволі неприємного.

Лишається сподіватися, що мер «прийде до тями» та почне виправляти помилки. І почати цілком можна буде з повернення функціональності сервісу підписання електронних петицій на сайті Миколаївської міськради.

Автор: SG

One Response to Трохи правди про мера Миколаєва та електронні петиції

Leave a Reply