Про «адін народ».
Незадовго до нападу Росії на Україну всьому світу стали відомі погляди російського президента щодо «етнічної ідентичності» українців і росіян.
Що це, мовляв, один нарід.
В Україні вони викликали бурхливі заперечення.
Медіа і можновладці обурювалися за принципом «цього не може бути, тому що не може бути ніколи», патріотичні громадяни звично лихословили з упором на «х@ло» .
Потім віроломний російський напад на Україну, війна і знаменита фраза захисника Зміїного щодо російського корабля.
І тут почалося …
Медіа замайоріли і заговорили відповідними гаслами.
Можновладці у збиток для купівлі армії гостро необхідних квадрокоптерів та тепловізорів кинули кошти на обвішування міст і селищ творами рекламщиків з «на@уй» у різних варіаціях.
Соціальні мережі стали полігонами «філологічної творчості» на тему «посилання на@уй» усього і всіх.
Телеведучі, в тому числі тендітні дівчата, стали переконувати глядачів у цілковитій припустимості застосування лайки в публічному просторі та в побуті.
В тому числі малолітніми дітьми !
Те, що припустимо в екстремальних воєнних умовах, стали робити нормою повсякденності.
Таким чином, як завжди з подачі «політичної еліти» та олігархічних засобів масової дезінформації, українців стали зомбувати ще й у цьому напрямку. І багато хто повівся та став підтверджувати тезу Путіна про «адін народ».
Бо ніщо так не титулує народи, як засіб спілкування. І ніщо так не відрізняє їх одного від іншого.
Мова є головною складовою і головним критерієм національної культури та її рівня. Вульгарна «матерщина» у росіян на побутовому рівні надзвичайно поширена, у безлічі сімей нею не просто лаються – нею розмовляють. В тому числі батьки з дітьми, діти з батьками.
Такий рівень культури.
В українських сім’ях такого ніколи не було, такого жаху неможливо було навіть собі уявити. Я народився і виріс в Україні, потім тридцять п’ять років прожив у Росії, бачив і чув цю різницю наочно.
Це тектонічна різниця !
То будемо стирати її, доказувати що це не так, підтверджувати тези Путіна ?
