28 червня – День Конституції України. З цієї нагоди засоби масової інформації опублікували безліч статей, і дискусії на конституційну тему не вщухають. Політики, громадські діячі, експерти і пересічні громадяни дають Основному Закону дуже різні оцінки, інколи діаметрально протилежні.
“Миколаївська правда” пропонує читачам ознайомитися із статтею народного депутата Аркадія Корнацького. Вона була опублікована “Газетою по-українськи” і сайтом “Gazeta.ua” під назвою “Українській державі – 100 років, шостій українській Конституції – 22”. У Фейсбуці, на своїй “сторінці політика”, Аркадій Корнацький опублікував її під назвою “Конституції обманутих надій”.
Другої такої точки зору на конституційні процеси і сам Основний Закон немає. Як завжди, Аркадій Корнацький називає речі своїми іменами і висвітлює справжні причини наших проблем.
Конституції обманутих надій
Українській державі – сто років, шостій Конституції України – двадцять два.
Конституції пишуться людьми, і тому вони завжди є відображенням суб’єктивних позицій. Відтак, якість Конституції прямо залежить у першу чергу від чесності, порядності її авторів, щирості їх бажання зробити Основний Закон досконалим інструментом належного суспільного розвитку.
Прискіпливе вивчення історії української держави, і конституційних процесів зокрема,свідчить про наступне.
Першу і другу Конституції (Конституція Української Народної Республіки 1918 року і Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року) писали і приймали люди, які дійсно прагнули створити державу для трудового народу, читай – демократичну державу. Не всі вони були політиками в сучасному розумінні цього слова, не всі мали високу освіту, але їм вдалося усвідомити феноменальну значимість такої форми прямого народовладдя, породженої самим народом, як Ради.
В УНР це мали бути Ради громад, волостей і земель, в УСРР – Ради солдатських, матроських, робітничих і селянських депутатів.
Нагадаю, ці Конституції приймалися в умовах багатопартійності. І якби у подальшому більшовики не захопили владу, Україна могла б стати успішною демократичною державою.
Третю й четверту Конституції (1929 і 1937 років) писали ті, хто на той час вже надійно “в’їхав” у владу. Спочатку на популізмі, потім на репресіях, та з використанням Рад депутатів “навиворіт” – не як органів народовладдя, а як органів поширення і зміцнення комуністичної диктатури.
П’яту українську Конституцію (1978 року) писали люди, які вже не знали, що їм далі робити з тією узурпованою владою. Жорстко централізована політична і адміністративно-командна система управління економікою, дієва у часи домінування екстенсивних методів господарювання, стала гальмом у часи бурхливого науково-технічного прогресу.
Життя йшло начебто й непогано, але з кожним днем все гірше й гірше. Свого Ден Сяопіна не було, а “закручувати гайки” було неможливо – демократичний потенціал суспільства і державного устрою, втілений зокрема і в Радах, не дозволяв. Та і в партійних кабінетах були вже не тільки хворі на голову ленінці-сталінці.
І тому комуністичний режим здався без бою. Більше того, сам скасував однопартійність, розвалив комуністичну імперію під назвою “СРСР”, а 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР, голосами комуністів і вчорашніх комуністів, конституційною більшістю затвердила Декларацію про державний суверенітет України.
Декларація проголосила скасування тотальної державної власності і встановлення права власності Українського народу на всі природні ресурси та на всі інші економічні активи на території України.
Тоталітарна держава припинила існування 16 липня 1990 року – бо саме власність держави на все в країні, поряд з монополією на політику, визначають тоталітарність.
Свобода, незалежність, народна власність на всі економічні активи, багатопартійність і найдемократичніші за своєю суттю й потенціалом органи прямої демократії – Ради народних депутатів…
Перед Україною знову відкрилися грандіозні перспективи.
Залишалося тільки закріпити положення Декларації про державний суверенітет новою Конституцією, і – вперед!
У 1996-му закріпили. Та в такий спосіб, що свобода і незалежність знову стали примарними, народна власність – чиновницькою, політична система – клановою, органи народовладдя, Ради – безправними…
І, як нещодавно з’ясувалося, приреченими на знищення.
Як таке могло статися? Відповідь проста: все або майже все, що треба було закласти в Конституцію для того, щоб узурпувати владу, розграбувати, а потім і знищити Україну, було до неї закладено. Прикладів – десятки, ось лише деякі з них.
1.Суверенне право народу на здійснення влади “роздвоїли”. Із цілісної до того системи органів державної влади викинули найбільш масову і наближену до народу частину – місцеві Ради. Відбулася різка централізація влади.
2.Із системи адміністративно-територіального устрою викинули сільраду, не унормували поняття території сільради. Не всі розуміють суть цих термінів і їх значення. А вони, без перебільшення, доленості і для селян, і для держави.
Селян, сільські громади позбавили територій забезпечення життєдіяльності і прирікли до знищення.
За тоталітарного комуністичного режиму таке було в часи Голодоморів, Конституція-1996 влаштувала це селянам на зорі Незалежності.
3.Впровадили термін “територіальні громади”.
Люди не живуть, як дикі тварини, на якихось територіях, люди живуть у селах, селищах і містах. Відтак, існують сільські, селищні й міські громади.
Було б добре, якби цим терміном хотіли підкреслити право сільських громад на землі за межами сіл, але за таке тлумачення ще треба поборотися, і практика діяльності органів державної влади свідчить про зовсім протилежне розуміння можновладцями цього терміну.
4.Прописали право державної і комунальної власності – прямо всупереч Декларації про державний суверенітет України і нормам самої ж Конституції.
Якщо встановлено право власності Українського народу на всі економічні активи в країні – яка ще може бути державна й комунальна власність, для чого вона?!
Адже ж народ і є держава!
Відповідь ми вже давно знаємо – для того, щоб не народ був реальним господарем усіх економічних активів, а чиновник, і щоб їх можна було у різні шахрайські способи красти !
5.Десятки разів прописали термін “відповідно до закону”. Це рай для злодіїв при законі – пиши у законі що хочеш, твори “відповідно до закону” що хочеш, і наплювати на те, що всі ті закони мають відповідати Конституції.
Навіть якщо їх колись і визнають неконституційними, то частина друга статті 152 Конституції все спише – незаконні закони будуть визнаватися недійсними не з дня їх ухвалення, а тільки з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення !
“Батьки” Конституції не тільки заклали до неї числені “бомби уповільненої дії”, вони протягом двох десятиліть послідовно ще й добавляли їх. Ігри з Конституцією продовжуються і в останні чотири роки.
Як наслідок – розгромлено систему судоустрою, нагляду за дотриманням законів, правоохоронну систему, йде знищення тисяч сільрад – основ державного устрою, суверенності і соборності України.
Що прикметно – реформа державного устрою здійснюється у точній відповідності до моделі, апробованої в Росії. Тільки там адміністративні вотчини назвали муніципальними округами, а у нас їх поки що йменують “об’єднаними територіальними громадами”. Але це тимчасово, у подальших планах наших узурпаторів влади теж муніципалітети, все як у “старшого брата”, чи то “сестри”. Наочний приклад “суверенної демократії” і жорсткої централізації влади не дає васалам спокою.
Отаку ми маємо “найкращу в Європі” (цікаво, які ідіоти насправді так вважають?) Конституцію, і це ж наведено тільки маленьку частку всіх її “достоїнств”!
А яка Конституція, такі й закони. Я не впевнений, що серед тисяч чинних законів можна знайти бодай один, який не був би антиконституційним!
А тепер питання: а кому за це дякувати?
Відповідь – “політичній еліті”, яка править Україною за допомоги цієї Конституції.
І ось останнім часом від цієї ж «еліти» почали лунати пропозиції: мовляв, все так погано, все зайшло так далеко, що єдиний вихід з “нашої безнадії» – треба «перезаснувати» нашу державу. Тобто, повалити чинний конституційний лад, знищити Ради, зруйнувати державний устрій, і лише після того спробувати заснувати якусь нову державу на теренах України…
Це пропонують саме ті, хто й довів країну до цієї “безнадії”!
Ви вірите в те, що злодії й узурпатори влади, які у повній відповідності до написаних ними Конституції та законів зруйнували одну з найпотужніших країн Європи, напишуть гарні закони – для повернення країни народу?
Я – ні. Більше того, я впевнений, що вони під прикриттям “конституційних змін”, які вони наразі обіцяють, просто довершать те, що заклали до чинної Конституції, день якої ми святкуємо. Дорозкрадуть недорозкрадене і остаточно розвалять Україну. Для цього їм треба ще зовсім трохи часу. Завдання народу полягає в тому, щоб цього часу їм не дати.
У межах однієї статті неможливо висвітити всі проблеми і дати відповіді на всі питання. Тим більше, неможливо ґрунтовно розказати, якою має бути нова редакція Конституції. Але зрозуміло, що це має бути не тільки світло в кінці тунелю, до якого нас завели, але й світла дорога до виходу з нього.
Нова Конституція має чітко встановити, що Україна – це народна республіка, держава людей праці. Їх держава, якою вони напряму управлятимуть через обрані ними, повноправні Ради народних депутатів, які будуть у кожному селі, селищі, місті. Така редакція Конституції готовиться, і вона буде. А політичні шахраї, грабіжники народу, відійдуть у небуття.
Аркадій Корнацький, народний депутат України