Про таких офіцерів, як кавалер ордену «За мужність» 3 ступеню 25-річний капітан Олександр К., кажуть, що це саме та рідкісна категорія людей, які народжені для війни.
А все тому, що в умовах смертельного ризику для життя, коли інші військові можуть підпадати під вплив емоцій, ці навпаки залишаються завжди з «холодною» головою, що дозволяє їм швидко обирати єдине правильне рішення на полі бою, розповідають на сторінці бригади у Фейсбук.
– Винятково сміливий та мужній офіцер, що неодноразово вдавався до рішучих і зухвалих дій, які ставали повною несподіванкою для ворога і призводили до перемоги у бою. Складається враження, що для нього не існує завдань, які не можна виконати, – саме так говорять про Олександра побратими.
Послужний список цього командира одного з підрозділів 79 ОДШБр вражає. За час повномасштабного вторгнення підрозділи, якими він командував, знищили десятки одиниць бойової броньованої техніки окупантів, серед яких такі трофеї, як танк Т-90 «Прорив». Сотні ворогів назавжди були «вилікувані» ним та його бійцями від того «вірусу» агресії, який їм прищепило їх божевільне керівництво країни.
Сам Олександр особливо не приховує, що військова справа, то його стихія.
– Люблю повоювати, – скромно каже молодий офіцер.
Примітно, що до 2014 року ніяких думок про те, щоб пов’язати свою долю із захистом Вітчизни у юнака не було.
– Саме коли на нас напали росіяни, я зрозумів, що мушу бути з тими, хто вижене цю нечисть з нашої землі. Щоправда, мені довелось для цього почекати ще пару років, і коли виповнилося 18, я зміг втілити у життя свої наміри, – каже Олександр.
Спочатку парубок хотів укласти контракт з відомим своїми звитягами підрозділом «Азов», але потім передумав, вирішивши стати офіцером-десантником.
Повномасштабне вторгнення Олександр зустрів вже командиром взводу 79-ки і в перші ж дні ворожої навали проявив свій командирський хист. Так, 25-26 лютого, разом зі своїми підлеглими він здійснив на Луганщині, де вела важкі бої 79 ОДШБр, зухвалу операцію, внаслідок якої десантники захопили в окупантів зенітну установку ЗУ-23-2 та броньовану техніку – БМП-2.
Потім його командирський талант розкрився на повну під час оборони населеного пункту Зелена Долина, що поблизу міста Лиман. Там він вміло спланував та організував вогневе ураження противника, чим зірвав штурм ворожої колони, яка складалася з 20 одиниць бронетехніки. Тоді десантники, під орудою свого командира, спалили танк і чотири БМП, змусивши російських зайд накивати п’ятами.
В травні минулого року, під Лиманом, Олександра вперше серйозно поранило.
– Це такі речі, які я називаю «робочими моментами» від яких, на жаль, нікуди не втечеш, якщо обрав в наш час військову справу, – спокійно каже молодий командир.
Не відбувши повного курсу реабілітації, він вже за місяць повернувся у рідний підрозділ і продовжив воювати.
Командування помітило талант і достойні професійні навички офіцера і призначило його вже на більш відповідальну посаду, де можливостей проявити себе побільшало. Так, спочатку десантники, під командуванням Олександра, підбили танк Т-90 «Прорив», потім – БМП-2 і Урал з боєкомплектом, внаслідок детонації якого відбувся вибух, що навіки упокоїв велику кількість піхоти противника.
На рахунку офіцера-десантника участь в надскладних боях за утримання Мар’їнки, а також десятки успішних штурмових дій, в яких він особисто брав участь. Під час крайньої, що відбулась у серпні цього року, його поранив снайпер.
…Бронежилет Олександра та його шолом повністю посічені осколками, які краще за будь-які слова свідчать, що воїн неодноразово був на волосинку від смерті. Наразі десантник ще не відновився повністю від поранення – процес реабілітації може зайняти тривалий час. Утім, офіцер вже прагне якнайшвидше повернутись до своїх «арьоліків», щоб продовжувати бити ненависних окупантів.
