06.09.2015

Освіта – поза фокусом

Мільйони учнів та студентів пішли цього тижня до українських шкіл та вузів. Там на них чекає чимало новацій. Нагадаємо, що Верховна Рада внесла суттєві зміни до освітнього законодавства. Головний мотив — надати більше автономії університетам.

magistr_bakalavrВажливий крок у цьому напрямі було зроблено цієї середи, коли уряд одноголосно підтримав постанову про порядок банківського обслуговування вищих навчальних закладів, наукових установ та закладів культури. На думку міністра освіти та науки України Сергія Квіта, це рішення відкриває університетам фінансову автономію і «має революційне значення для розвитку науки і освіти в Україні».

Однак не всі освітні новації були сприйняті суспільством та експертним середовищем позитивно. Багато запитань викликало рішення Міністерства освіти та науки дозволити вузам самостійно вибирати форму і зміст викладання дисциплін гуманітарного циклу (див. статтю «Історія — поза розкладом» у № 103 від 16 червня ц. р.). Одним із перших рішення про скасування обов’язкового викладання історії України та української мови прийняв Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Як скористалися такою свободою дій адміністрації вузів на сході та півдні України, здогадатися теж нескладно.

Інтерес медіа й передусім ТБ до проблеми був одноразовим. Коли наприкінці минулого року Міністерство освіти та науки прийняло відповідне рішення, його доволі активно обговорювали на ефірах. Однак сухий залишок від цих обговорень виявився незначним, адже, попри гучні протести й сотні зібраних підписів учених, жодних суттєвих змін у своє рішення міністерство не внесло. Сьогодні, коли студенти вперше починають вчитися за новою програмою, про проблему, здається, забули. Про те, чому так сталося, а також про власні телесмаки «Дню» в межах традиційного опитування розповіли представники науково-освітньої спільноти.

«НЕОБХІДНА СПІЛЬНА РОБОТА ТЕЛЕКАНАЛІВ ТА МІНОСВІТИ»

Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри країнознавства Ужгородського національного університету:

— Українське ТБ приділяє недостатньо уваги питанням освіти і науки. Адже освіта (як професійна, так і з точки зору виховання) — це важливе суспільне завдання. Водночас освітянську функцію телебачення не варто розуміти надто буквально (за радянських часів була така програма — «Институт у вас дома»). Це не має бути нудно. Необхідна спільна робота телеканалів та державних інститутів, передусім Міністерства освіти і науки.

Нічого нового вигадувати не потрібно. Досить перенести на український ґрунт світові напрацювання. Згадаймо хоча б канали History, Discovery тощо. Дивлюся їх із задоволенням, але ж там майже нічого немає про Україну! На вітчизняному ТБ було декілька цікавих програм на історичну тематику, зокрема на «Першому», але вони так і не дійшли до широкої аудиторії.

Конфліктні ситуації, які періодично трапляються у світі науки та освіти, канали загалом, на мій погляд, висвітлюють доволі непогано — у достатньому об’ємі й з елементом доречної критики державних структур. Щоправда, нерідко тут проглядаються позиції конкретних власників… Одне з найбільш важливих питань останнього часу — нова редакція законодавства про освіту. З одного боку, маємо позитивний світовий досвід, але ж не варто забувати і про вітчизняний бекграунд. В СРСР був перелік обов’язкових суспільно-політичних дисциплін, серед яких зокрема й історія КПРС та науковий комунізм. Згодом ті ж викладачі почали викладати історію України. В 1990-ті роки це було виправдано, адже тодішні студенти не слухали у школі цей предмет. Сьогодні історія України — це одна з ключових шкільних дисциплін. Можливо, й справді не варто її повністю дублювати в університеті. Але гуманітарний блок, безумовно, має бути, і в його рамках необхідно передусім вивчати найбільш проблемні питання. На жаль, останнім часом інтерес медіа й, зокрема, телебачення до цих тем дещо вщух. Дискусій на екрані немає, а вони — необхідні! Прикро, що рівень освіти багатьох державних службовців, представників місцевого самоврядування й навіть народних депутатів не відповідає завданням і викликам, які перед ними стоять. Про це необхідно говорити, зокрема й з екранів.

Якщо говорити про якийсь узагальнений образ науковця-освітянина на нашому ТБ, то на згадку приходить серіал «Свати» на «1+1». Там був професор-філософ, увесь такий правильний, ніколи не брав хабарів, але родичі впливали на нього не найкращим чином. Отже, можна сказати, що науковці, викладачі все ж зустрічаються серед персонажів, хоча й не досить часто. Наприклад, життя медиків висвітлюється набагато більше. Але це, мабуть, світова тенденція. Пригадується справжній культ науковців, який існував на радянському телебаченні і в суспільстві, зокрема суперечки між «ліриками» і «фізиками», які зазвичай закінчувалися перемогою останніх. Зараз тенденція зворотна — технічні спеціальності не користуються попитом, а науковці з’являються на екрані нечасто.

Щодо власного досвіду, можу сказати, що загалом, як бачите, я не є одним із тих людей, які поставили хрест на телебаченні. Водночас головним джерелом інформації для мене все ж є Інтернет, і навіть не так сайти, як соціальні мережі. Новини дивлюся на різних каналах. Заангажованість є всюди, але передусім виділяються ТРК «Україна» та «Інтер». На «1+1» задля відпочинку іноді дивлюся «Вечірній квартал», а разом із дружиною переглядаємо класику детективу, зокрема «Пуаро Агати Крісті» на «Enter-фільм». В пошуку аналітичних програм інколи вмикаю ZIK та ТВі.

«ТБ НЕ ПОМІЧАЄ ПЕРЕМОЖЦІВ ОЛІМПІАД»

Юрій БОБАЛО, ректор Національного університету «Львівська політехніка», вчений у галузі радіотехніки, доктор технічних наук:

— ТБ могло б приділяти значно більше уваги питанням освіти і науки, адже від них залежать суспільне та політичне життя, інші сфери. Нашому університетові вдалося виховати багатьох переможців всеукраїнських і міжнародних олімпіад із математики, фізики, хімії, економіки. На жаль, вітчизняні телеканали про них майже не розповідають. А варто було б! Ці студенти та випускники заслуговують на те, щоб про них знали. Це стимулювало б на подальшу роботу. Молоді, яка дивиться ТБ, також було б корисно дізнатися про ці приклади, можливо, уявити себе на їхньому місці.

На превеликий жаль, про нові віяння в освіті й проблеми, пов’язані з прийняттям нової редакції Закону «Про вищу освіту», в основному, можна довідатися лише з інтерв’ю заступника міністра Інни Совсун та міністра освіти і науки Сергія Квіта. Але ж не варто забувати, що освіта — це серед іншого ще й важлива галузь економіки. Наприклад, у «Львівській політехніці» більш ніж половина студентів вчаться на комерційній основі. Саме за рахунок таких студентів вдається покривати недофінансування освітньої сфери в Україні. Зараз тривають процеси щодо скорочення кількості вищих навчальних закладів. Зрозуміло, що їх забагато, але — це різностороння проблема. Якщо ми скорочуємо виші, потрібно збільшувати кількість професійно-технічних закладів, а це пов’язано з економічними проблеми. Необхідно знайти рівновагу між вищою, середньою та професійною освітою. Чи знає про ці проблеми держава, уряд?  Поки що сигналів про те, що хтось намагається їх вирішувати, немає. На ТБ і в ЗМІ загалом не вистачає авторитетних коментарів про все це від представників освіти та науки. Про ці проблеми взагалі воліють не говорити, але вони існують. Водночас заради справедливості хочу сказати, що чимало важливих проблем, з якими раніше стикалися виші, новий закон таки вирішує.

Хочу відзначити програми на освітню тематику, які транслює львівське телебачення. Зокрема маємо програму «Львівська політехніка — європейський вибір». Загалом регіональне телебачення Львівщини приділяє достатньо уваги проблемам місцевих вишів. Це мені дуже імпонує, і я завжди готовий взяти участь. Загальнонаціональним мовникам тут є чого повчитись.

«НАУКОВЦІ, ЯК І ЖУРНАЛІСТИ, НЕ ПРИВЧЕНІ КОМУНІКУВАТИ НАВІТЬ МІЖ СОБОЮ»

Сергій ЛЕП’ЯВКО, доктор історичних наук, професор кафедри історії України та політології Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя:

— Телевізора вдома не маю вже близько двадцяти років. Це було свідоме рішення. Обходимося без нього дуже легко. Для мене це — «ящик для ідіота», як співав Висоцький. Коли випадає нагода подивитись ТБ десь поза домом, переконуюсь, що змін на краще немає.

В Україні немає окремого пізнавального телеканала. Канал «Культура» практично не фінансується. Переконаний, що в нас мають бути канали на зразок Discovery, History, але українські. Програми про історію України — це  зазвичай справа окремих ентузіастів. В ефірах вітчизняних каналів має відбутись різке збільшення кількості науково-популярних програм. Насправді вони потребують не такого вже й великого фінансування.Наприклад, ряд таких проектів вдалося реалізувати на Чернігівському телебаченні.

Я неодноразово брав участь у програмі «Невідомий Чернігів», яка доводить, що доволі невеликими силами можна робити цікавий продукт. Загалом можна констатувати, що на регіональних каналах цим темам приділяється значно більше уваги. На кожному чернігівському каналі є принаймні щотижнева програма, присвячена історії чи культурі. А на каналі «Новий Чернігів» фактично щодня вже протягом багатьох років показують невеличкі сюжети про історію міста! Про будинки, вулиці, окремих особистостей. Вони залучають істориків, краєзнавців. Нова програма на цю тему виходить в ефір щотижня. Знаю, що аналогічні передачі є й на Львівському телебаченні

Актуальні наукові й освітні проблеми можна обговорювати в режимі ток-шоу та круглих столів. На щастя, у нас вистачає розумних, кваліфікованих, експертів. Історія, літературознавство, наприклад, обговорення кількома спеціалістами романів Шкляра. Гадаю, для телебачення це був би великий плюс.

Останні зміни в освітньому законодавстві, на мою думку, фактично призвели до знищення циклу гуманітарних предметів у цілому ряді вишів, зокрема на сході України. Журналісти мали б говорити, кричати про це на кожному кроці. Натомість вони звикли зважати лише на «гарячі» теми сумнівної якості.

На жаль, представники наукової спільноти так само, як і журналісти, не привчені нормально комунікувати навіть між собою. Медіа ж загалом доволі рідко звертаються до науковців за коментарями. Мені здається, якщо журналісти виявлятимуть більшу активність, то й наукова спільнота стане менш закритою до зовнішнього світу.

«УКРАЇНСЬКІ ГЛЯДАЧІ НЕ ЗНАЮТЬ ПРО ДОСЯГНЕННЯ СВІТОВОЇ НАУКИ»

Ігор ПИЛИПЕНКО, декан факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету, доцент кафедри соціально-економічної географії, кандидат географічних наук:

— Як джерело інформації, телебачення майже не використовую. За моїми спостереженнями, ЗМІ, які справді приділяють увагу проблемам освіти та науки, можна перерахувати на пальцях. Про світові досягнення у сфері науки українські глядачі взагалі не знають. Показувати є що, але цього не роблять. Специфічний канал або рубрика відсутні. Окремі сюжети бувають на небрендових «Тонісі» або «2+2». Мені здається, в Україні має бути окремий науково-освітянський канал.

Вважаю, нове законодавство про освіту загалом непогане. Водночас, хоча університети й отримали певну автономію, зокрема право самим визначати необхідний спосіб викладання й зміст освіти, основним джерелом їхнього фінансування все ж залишаються кошти, які розподіляє Міністерство освіти і науки. Тож про повну автономію університетів говорити не можна — це ілюзія. Міністерство виступає в ролі замовника нашої роботи, воно й перевіряє її якість. Прикро, що суспільство не знає всіх цих нюансів, оскільки телебачення про них не говорить. Широке й важливе питання університетської автономії ми «заговорили». Стратегічні проблеми залишись поза увагою ТБ.

Щодо образу науковця й освітянина на екрані хотілося б відзначити відомий фільм «Дев’ять днів одного року» Михайла Ромма. У ньому йдеться про героїчних фізиків, які фактично голими руками працюють з ядерними матеріалами, жертвуючи собою заради науки. Це кінопарадигма 1960—1970-х років. Є й інший радянський фільм — «Гараж» Ельдара Рязанова. Тут вчений — це той, кого найбільше хвилює, отримає він свою ділянку в гаражному кооперативі, чи ні. Сучасні науковці — це, з одного боку, ентузіасти, а з другого — люди, які просто намагаються заробити на життя. У цьому контексті наукова спільнота відображає ті тенденції, які є в усьому суспільстві. Що ж до нинішнього телеконтенту, то тут вчений, якщо такий персонаж взагалі з’являється на екрані, зазвичай постає в ролі дивакуватого «ейнштейна-ботаніка», який ходить у незашнурованих черевиках. ТБ не популяризує образу українського вченого. Але чи є що популяризувати?

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Leave a Reply