Січнева зустріч членів творчої спільноти МОВОСВІТ, що відбулась у Артхабі «Вінграновський», була присвячена 85 річниці від дня народження Віталія Колодія (1939-2016) – відомого письменника, журналіста, перекладача, уродженця міста Первомайська.
Зростання інтересу первомайчан до історії рідного краю, до творчості видатних особистостей, яких Первомайщина дала Україні і світові, свідчить про відродження власної ідентичності, національної самосвідомості.
Саме творчість наших земляків, таких велетів думки, як Вінграновський, Антонюк, Різників, Колодій, гукає до свідомості, до читацького серця, до приспаного українського патріотизму. Саме їхня творчість не просто на часі, вона поза часом. Саме вони роблять наше маленьке місто – великим, нашу провінційну культуру піднімають до світових висот!
Присутні згадували добрим словом нашого земляка, автора численних видань, лауреата високих міжнародних літературних відзнак.
Читали вірші, ділилися враженнями, думками, спогадами. Краєзнавець, громадський діяч Володимир Войтенко розповідає, що жив по-сусідству, тому добре пам’ятає родину Колодіїв, хоч сам був тоді ще маленьким хлопчиком. Нелегко доводилося родині, адже батько повернувся з війни тяжко пораненим і помер у 1946 –му. Доводилося матері з сином самим будувати житло, дбати про хліб насущний, про виживання.
Уже семикласником Віталій друкувався, тож, здавалося, все визначене: здобувай атестат зрілості й подайся на журналістику чи на філологію. Та сталося інакше: по закінченні семирічки юнак вступає на… механічне відділення Одеського технікуму нафти і газу. Чому? Тому що мусив дбати не лише про себе, а й про матір, вони були одні на білому світі і допомоги чекати не було звідки. Пізніше він написав:
У повоєнному світі
Між людьми
Голодними були мої
Начала.
Треба було зароблять на хліб.
Але мрії своїй юнак не зрадив. Спочатку влаштувався на роботу по направленню у місті Сторожинець Чернівецької області, а потім вступив на філологічний факультет, якій закінчив у 1963 році. Не заставила себе чекати перша збірка: вийшла у 1965-му, а через три роки В.Колодій став членом Спілки письменників України.
Створив родину, виховував двох донечок, багато працював над перекладами відомих авторів з молдавської, румунської, болгарської мови. На початку 80-х мусив переїхати з Чернівців до Одеси через тиск з боку органів КДБ. Але у 1979-му повернувся на Буковину. Видав біля 2-х десятків книг: вірші, поеми, прозові твори, переклади, публіцистику. 2008 року у видавництві «Букрек» побачило світ шеститомне видання його вибраних творів. З 1992 по 1996 рік був директором музею буковинської діаспори. Близько 20-ти років очолював Чернівецьку обласну організацію Спілки письменників України. Був одним з засновників періодичних видань «Молодий буковинець», «Буковинське віче», «Літературно-мистецька Буковина», редактором популярних альманахів, очолював відділ чернівецької обласної газети.
Творчість В. Колодія – мудра, виважена, афористична, глибока. Неймовірна працездатність, наполегливість дозволили йому стати одним з найфаховіших вітчизняних редакторів. А скільком молодим талантам він допоміг пройти шлях становлення і стати успішними й знаними авторами!
Чернівці шанують пам’ять митця. 29 вересня тут з’явилася вулиця на честь поета, перекладача, видавця і журналіста, уродженця Богопілля – Віталія Колодія. Встановлена міжнародна літературна премія його імені.
Первомайськ наслідував приклад Чернівців щодо вулиці, тож на Богополі з’явилася вулиця імені Віталія Колодія, друга і одношкільника М.Вінграновського, А.Антонюка, О.Різникова. А от премія поки що не в перспективі, як і премія імені Миколи Вінграновського. Можливо це питання громадськість надолужить у мирні часи?
Літературний вечір тривав більше двох годин. Важко було перервати ту вервечку сонетів, які сплітаються у мудрий віночок життєвих істин, хотілося озвучити якнайбільше авторських афоризмів, зачитатися сюжетами прозових творів. Їх озвучили Бондар Людмила, Юлія Балабан, Людмила Кучеренко.
Актуальність творчості просто вражаюча, таке враження, що написано сьогодні, що автор відтворює події сьогодення. Така творчість не просто на часі, вона поза часом!
Казали мудреці і давні, і новітні:
«Нового й дивного нема нічого в світі.
Розумне і дурне, добро і зло
У різних вимірах було уже… було…»
Та в світі є таки одна,
У світі є лише одна-єдина
І дивина, і новина:
Це – ти, Людино!
/В. Колодій, ПОЕТИЧНІ ІМПЕРАТИВИ/
Галина Тараненко поділилася думками про витоки творчості наших земляків, про роль педагогічного впливу на становлення творчої особистості учня.
Учасники зібрання не раз поверталися до питань популяризації творчості талановитих земляків. Велика роль у цьому питанні належить нашим освітянам, науковцям, працівникам культури, журналістам й краєзнавцям.
Ольга Островська ознайомила присутніх з етимологією українського прізвища Колодій, розповіла про діяльність очолюваного нею фольклорного колективу.
Прозвучали твори місцевої авторки Тетяни Петренко. З поетичним дебютом виступила нова учасниця МОВОСВІТУ Наталія Бенц.
Переглянули фільм про Чернівці, де жив і творив В. Колодій, згадали чернівчан – геніїв української пісні – Володимра Івасюка, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича. Слухали “Червону руту” і “Водограй”… пісні, що у 70-х роках піднесли риси національно-культурної самобутності й ідентичності українців, зміцнили національний дух нашого народу. Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка сьогодні згадує Віталія Дем’яновича Колодія як мудрого та виваженого, щирого приятеля Михайла Григоровича Івасюка, вірного друга музею. Саме тут, у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка 2011 року вперше театралізовано українською мовою поему румунського поета Міхая Емінеску в перекладі В. Колодія. У вистав були задіяні молоді актори поетичного театру, студенти чернівецького обласного коледжу мистецтв імені Сидора Воробкевича піж керівництвом відмінника освіти України, лауреата мистецької премії імені Сіді Таль Григорій Сорочан. На заході тоді був присутній і Віталій Дем’янович Колодій, глибоко вражений і зворушений виставою…
На фото: Віталій Колодій у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка
Віталій КОЛОДІЙ високо цінував творчість свого земляка Миколи Вінграновського. У 1994 році він запросив Вінграновського до Чернівців, коли країна відзначала 100 річчя від дня народження Олександра Довженка. І там познайомив його з Мирославом Лазаруком. Це була доленосна зустріч, бо саме Мирослав став одним з найближчих друзів Вінграновського, видав чимало книжок про письменника і, власне, став упорядником вибраних творів Миколи Вінграновського серії «Шістдесятники», видавництво «Смолоскип».
Завершити цей репортаж хочу словами Миколи Вінграновського.
«Національна гідність кожного народу вирішувала і вирішує все. Без національної гідності, без національної свідомості, без відчуття особистого «я», кожен народ, хоч би яким великим чи малим він був, стає похмурою роздратованою масою ходячих людей, на умі в яких аби день до вечора, і аби щось кинути на зуб. Такий народ зневажають усі і, в першу чергу, в душі він зневажає себе сам. Та коли в такого народу відібрана ще його історія й мова, коли його національний розум винищений і потоптаний – то що тоді?» /М. Вінграновський «Народ над партіями», 1990 рік./
У словах Миколи Вінграновського чується той біль, який не вгамовується багато десятиліть. До нього додається сьогодні біль українських сердець, згорьованих втратами війни. Низький уклін нашим захисникам, які боронять країну від загарбників. Велика дяка воїнам за те, що можемо сьогодні працювати, жити, долучатися до вічного нетлінного спадку, який залишили нам Великі українці.
Джерело: ПервомайськІнфо
