Морпіх Дмитро у цивільному житті – керуючий на виробництві обладнання по контролю доступу.
Як розповіли на сторінці 36 бригади, з початком повномасштабного вторгнення майбутній морпіх пішов у військомат уточнити свої дані, а вже через місяць проходив курс базової військової підготовки в навчальному центрі. Зараз він вже командир зенітної самохідної установки 23-4, яка більш відома як «Шилка».
«Зазвичай ця техніка використовується в інтересах ППО. Вона призначена для збиття повітряних цілей ближнього радіуса дії, для прикриття важкої техніки. У неї є радіолокаційна установка, яка може супроводжувати декілька цілей і може вести автоматичний вогонь», – розповідає зенітник про свою зброю.
Перші бойові завдання для «Лимона» почались на донецькому напрямку. Там «Шилка» відпрацьовувала як по повітряних, так і по наземних цілях для підтримки нашої піхоти. Завдяки високій швидкості пострілів, установку називають «косилкою» російської піхоти.
«Тут дуже висока швидкострільність цих автоматів. Їх чотири. Повний БК – 2000 набоїв. І в принципі 2000 набоїв можна прицільно випустити за 2 хвилини. Якщо це невелика дистанція, можна швидко приїхати, навести й пройтися по посадці за дві хвилини уздовж та поперек. Через те, що ми використовуємо боєприпаси і бронебійні, і осколково-фугасні – окупантам це дуже не подобалось і вони нас шукали на донецькому напрямку», – сміється військовослужбовець.
На цій установці морпіхи працювали на лінії зіткнення з ворогом на відстані від 500 до 1800 метрів, що є досить ризиковано для такого виду техніки. Одного разу у «Шилку» поцілив ворожий ПТУР.
«Ми відпрацювали по одній цілі, почали переводитись на іншу, і в цей момент нам в правий бік башти прилетіла ракета. Дивом всі члени екіпажу отримали лише контузію, проте машина своїм ходом евакуювалась з поля бою. Ми доїхали до точки евакуації, і вже там отримували медичну допомогу. Машина залишилась боєздатна, в строю. Хлопці її полагодили за два дні, і вона далі виконувала бойові завдання», – згадує воїн один із небезпечних моментів.
У самої зенітної установки також є позивний на честь героїні культового серіалу «Гра престолів».
«У машини є позивний – «Дейнеріс». Коли ми працювали, наш командир кричав «Дракаріс! Дракаріс!» Коли було бойове завдання у драконів – їм кричали «Дракаріс». Вони дихали вогнем. Ми так само “дихаєм” вогнем, але по російській піхоті».
Дмитро у складі своєї команди на установці також брав участь у бойових діях на запорізькому напрямку. А на самому початку повномасштабного вторгнення хлопці прикривали бронетанкову групу під час оборони Миколаєва.
«Головна моя мотивація – це захист своєї родини та сім’ї, а також держави. Бо не може бути так, щоб якась країна казала, що робити. У нас є характер – ми можемо поборотися. У нас дуже гарний колектив. Все дуже злагоджено. Дякуємо нашому командуванню, яке нас підтримує і навчає. Вірні завжди», – підсумовує морський піхотинець.
