Президент України Порошенко, на випадок обрання Президентом України Володимира Зеленського, опублікував “страшилку” про “загрозу” повернення до Конституції-1996.

І навіть запевнив, що такі плани у його конкурента існують.

Я не настільки обізнаний, як Президент Порошенко, і не знаю, існують такі плани у Зеленського, чи ні. Але був би дуже радий, якби існували.

Поясню, чому.

По-перше, тому що де-юре легітимною Конституцією України наразі є не двічі сфальшована Конституція-2004, а саме Конституція-1996.

Оскільки всі ті дії, які були вчинені лідерами “партій Майдану” у Верховній Раді з 21 лютого по 1 березня 2014 року з приводу “відновлення окремих положень Конституції-2004”, з юридичної точки зору є нікчемними. За формою це були просто юридично-подібні маніпуляції, а за суттю – тяжкі кримінальні злочини. Детально напишу про це окремо.

З тих пір ми живемо в умовах правової фікції: керуємося конституцією, яка не є дійсною, – та ще й вносимо до неї зміни.

До слова, з тих пір п’ять років поспіль абсолютно вся законотворчість цих “партій Майдану” і їх лідерів є отаким суцільним сюрреалізмом. Назви законів у них гарні, “реформаторські”, під американсько-європейські вимоги заточені – а зміст протилежний. Антинародний, корупціогенний і антиконституційний. І тому насправді це ніякі не реформи, а навпаки – антиреформи.

Ще 28 серпня 2017 року, після тривалого й ретельного вивчення усіх доступних мені матеріалів засідань Верховної Ради у ті доленосні дні 2014 року, я направив до Генеральної прокуратури заяву про кримінальні правопорушення, вчинені керівниками Верховної Ради та окремими народними депутатами шляхом фальсифікації конституційного процесу. Звісно, отримав відписку. Знову подав заяву – знову відписка. Бо там же своїх не здають.

Але нічого, доб’ємося, змусимо виконувати закон.

Друге. Нехай хтось мені заперечить, що український народ не хотів би, щоб президент навів у країні порядок.

Є у цьому якісь сумніви? Впевнений – нема.

Але для наведення порядку у тому корупційно-політичному бардаку, який називається українською політикою, президент не тільки повинен мати достатньо повноважень – він ще й повинен ці повноваження належно, на всі сто відсотків виконувати.

Тобто, президент апріорі не має права миритися з будь-яким беззаконням.

А беззаконня №1, наразі – це якраз вищезазначений “конституційний сюрреалізм”!

І якщо він від самого початку не буде припинений – про яке відновлення законності взагалі може йти мова?!

Навести порядок в країні у правовий спосіб – я наголошую: у правовий спосіб, а не репресивними методами – можна було б і “за Конституцією-2004”, але поставити законодавство з голови на ноги – це справа принципу і запорука законності.

Тепер про різницю у повноваженнях президента відповідно до конституцій у редакціях 1996 і 2004 року. Вони не такі вже й значні, як інколи розказують “експерти”. Найважливішою я назвав би різницю в редакціях п.9) частини першої статті 106 – щодо звільнення прем’єр-міністра.

У Конституції-1996 повноваження президента із припинення повноважень прем’єр-міністра прямо прописані в цьому пункті, в Конституції-2004 – взагалі не прописані. Що абсолютно не означає, що президент не має інших правових підстав і повноважень для звільнення прем’єра і призначення іншої особи в.о. прем’єр-міністра.

Особливо у випадку, коли діяльність прем’єра є явно злочинною. Злочинною настільки, що це прямо загрожує національній безпеці та конституційному ладу держави – а це саме наш випадок.

Тут президент не те що має право – зобов’язаний задіяти свої повноваження. І він має їх цілком достатньо навіть за Конституцією-2004. Бо статус глави держави і гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина – не якась бутафорія для церемоній, а реальні й широкі конституційні повноваження, прямо делеговані народом президенту для всебічного захисту його прав і української державності.

Набагато ширші, ніж передбачені усіма іншими статтями Конституції України, разом узятими.

Тож усе, що потрібно для здійснення в Україні змін на краще – політична воля Президента України. І Конституція-1996, при всіх її вадах, тут тільки на користь. Повернення до неї повинно дати старт змінам, і одразу ж треба готовити її нову, досконалу редакцію. Не похапцем зроблену і “з двома тисячами поправок”, а зважену, дійсно демократичну, ідеально виписану правознавцями в інтересах народу.

А Конституція-2004 – це фейк, за який тримається олігархат і його ставленики у владі, так звана політична еліта. Вона дає змогу цій злочинній “еліті” триматися у владі й продовжувати гнобити народ.

Воно нам треба, українці?