11.03.2017

Від нас ідуть найкращі… Помер офіцер 79-ї десантно-штурмової бригади Рибцов Андрій

17240494_426217427715407_1201416505981349013_o

«Не стало Легенди, справжнього Героя України, Патріота і Людини з великої літери. Не стало сьогодні нашого Івановича. Нестерпна біль, невимовна туга, розпач…»

Так повідомила про смерть вночі 11 березня Рибцова Андрія Івановича його дружина Наталя:

«Після афганської війни він пам’ятав всіх, кого втратив там. Часто згадував, як помирали у нього на руках бійці, як руками, зубами намагався зупинити кров, відчував, як втрачає бійця, і навіть не намагався вгамувати той несамовитий біль, бо відповідав за життя кожного бійця.

Він був справжнім офіцером, який добре знав, що відповідає за життя своїх підлеглих перед Батьківщиною, і в першу чергу перед рідними.

Коли почалися військові дії на Сході, він ще в березні 2014 пішов у військкомат. «Очікуйте!» — чув весь час у відповідь. І змушений був їхати в інше місто. Якось подзвонив, каже: «Знаєш, війна в Афгані і ця — це зовсім різні речі. Тут набагато важче. Але такого патріотизму я ніколи не бачив. Я не бачив в очах моїх хлопців страху. Вони добре розуміють, чого вони тут…» Він любив всіх своїх бійців, вболівав за кожного, хотів обійняти всіх своїм добрим і люблячим серцем. В «Пам’ятці в бою» МОУ записано: «Воїн повинен постійно бачити турботу начальника про його долю та у першу чергу про збереження самого життя». Його хлопці бачили і відчували цю турботу. Він беріг їх.

20 лютого він був в школі, в якій навчався. Діти горнулися до нього, відчували, що цей «великий дядько» дуже добрий. Він годував їх цукерками, вони, як горобці, юрбилися біля нього. А потім він сказав: «Ось заради них ми і були там, на тій війні». Він, хто народився в Росії, любив Україну, — «Вона мене вигодувала і викохала. Це моя Батьківщина». Він вірив, що і у нас буде все добре. Важкі часи минуть і все налагодиться. Він вірив. Шкода, що не дочекав. Сьогодні його не стало. Я не знаю, як я буду жити без нього. Не знаю. Розгубленість. Розпач. Біль. Несамовита біль. Мені тебе не вистачає, любий…

Р.S. А у сина зупинився годинник. Він каже, що без нашого баті в хаті стало холодно. І порожньо…»

17190812_426217274382089_3639176389032529023_n 17202952_426217401048743_5641139249452578344_n 17203012_426217234382093_8882472441542300164_n 17218368_426217731048710_6752203447737504865_o

17192624_426217357715414_2808527593950189596_o

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *