Виступ на засіданні круглого столу «Мистецький світ Миколи Вінграновського в контексті сучасної доби». Тематичний блок «Поетика та стиль: художнє мислення митця, поетичне новаторство та філософія» м. Первомайськ, 26 травня 2026 р.
«Мій — то голос ваш…» Магнітне поле художнього мислення Миколи Вінграновського
Шановне зібрання! Дозвольте розпочати з невеличкої передмови. Формат круглого столу передбачає короткі виступи, а питання, яке я маю озвучити, за 3 хвилини важко розкрити. Тож дозвольте певні акценти, штрихи, емоції, адже мені сьогодні випала честь говорити про художнє мислення Миколи Вінграновського.
Чи задумувалися ви коли-небудь, як народжується поетичне магнітне поле? Чому від читання одних віршів ми залишаємося байдужими, а слова інших — прошивають нас наскрізь, наче електричний струм? Що це за дивовижна сила й поетичне чаклування, яке змушує серце битися частіше?
Цю таємницю знав Микола Степанович Вінграновський, НАШ Вінграновський, БЕЗМЕЖНИЙ Вінграновський. Іван Дзюба називав його «чарівником слова», а Борис Олійник писав, що «за золотим вмістом таланту — він найбагатший у нашому письменстві». Для Івана Малковича він був «найпристраснішим поетом», для Павла Вольвача — «майстром» і «колосальним витвором українського духу». Іван Драч захоплено порівнював його з «особливим космічним болідом», а Володимир Базилевський відзначав, що Вінграновський був «виразний у всьому: і в жесті, і в інтонації, і, головне, в думці».
Художнє мислення Миколи Вінграновського — це створення новаторської, паралельної реальності. Поет ніколи не мислив категоріями буденності. Його творчість — це дивовижна загадка, де образи не відкриваються читачеві миттєво, а проступають поступово, шарами.
Це надзвичайно схоже на знамениті картини-двовзори Олега Шупляка, зокрема на його відому роботу «Пташки». Спочатку око бачить один сюжет — птахів на гілці, але варто змінити кут зору, придивитися уважніше — і крізь них раптом проглядає приховане, глибинне обличчя. Саме так працює і поетика Вінграновського — за видимим планом завжди криється інший, сакральний вимір. Його образу притаманний планетарний космізм: найменша земна деталь тут легко розростається до масштабів Галактики, а межі між теперішнім і вічністю стираються. Це мислення кінематографічне (тут дається взнаки школа Олександра Довженка), де кожен образ динамічний і наповнений шаленою внутрішньою експресією.
У чому ж криється магія слова, що так безкомпромісно заворожує слухача? Вона — у здатності автора генерувати колосальне енергетичне поле почуття. Для Вінграновського не існує напівтонів. Якщо він пише про щось, то це завжди емоційний максимум.
Яскравим прикладом такого «двовзору» в поезії є його знаменитий твір «Вас так ніхто не любить. Я один…». Уперше опублікований у збірці інтимної лірики «Цю жінку я люблю», цей текст тривалий час сприймався як пристрасне послання жінці. Але коли в архівах поета його дружина знайшла рукопис із авторським заголовком «Україні», загадка розкрилася. Перший план малюнку змістився, і крізь нього проступив величний, зашифрований образ Батьківщини.
Подивіться, як філософськими шарами вибудовується це магнітне поле:
- Він ламає закони фізики й логіки, щоб передати цей емоційний вибух: Рядок «Земля на небі, вечір, щастя, дим…» — це стан, коли весь всесвіт перевертається через силу любові. Навколо ліричного героя «димлять століття, води і народи…» — час стає простором, а історія — декорацією.
- Він використовує синестезію, яка вражає слух і зір: Образи «пам’ять степу-ковили» та «зорі червоний голос і свободи» змушують нас бачити звук і чути світло. Це чиста магія, де авторський голос настільки зливається з об’єктом любові, що поет заявляє: «Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш».
- Він створює глибокі філософські порівняння: Фінальні акорди: «Я вас люблю, як сіль свою Сиваш, / Як ліс у грудні свій листок останній» — це тріумф його стилю. Це образи нерозривності, де одне не існує без іншого. Це метафора жертовності й абсолютного захисту того, що тобі дороге, навіть посеред лютої ідеологічної зими.
Наприкінці хочу поділитися особливим особистим досвідом. Нещодавно мої учні спробували глибше відчути цю дивовижну поезію «Вас так ніхто не любить» і перенести її на полотно, створивши власні ілюстрації. Ця творча робота ще раз переконала мене в тому, що Вінграновський і його художнє мислення — безмежні. Під потужним впливом великого митця дівчата створили абсолютно неповторні, глибокі образи, знайшовши у його вірші свої власні відтінки та сенси.
Адже справжня поезія Миколи Вінграновського — це жива, пульсуюча загадка, яка передається з покоління в покоління і продовжує світитися нам «тепло на світанні» крізь будь-які епохи.
Анастасія РЯБИКІНА, вчитель української мови та літератури, Первомайський ліцей ЛІДЕР
Від редакції та модераторів заходу:
“Анастасія Василівна Рябикіна. Започаткувала традицію проведення спільних уроків по темі творчості Миколи Вінграновського на базі Футуристичної бібліотеки-музею, учасниця культурологічних проєктів Артхабу, авторка методичних розробок та буктрейлерів за творчістю Вінграновського. Наш геніальний земляк залишив нам такий багатий мистецький спадок, котрий має ще відкривати для себе не одне покоління українців. Але для цього треба навернути учнів на шлях відкриття. Це фахово і талановито робить Анастасія Василівна.”
