«Справа» Корнацького як вирок антикорупційній системі

Антикорупційна мета не може виправдовувати ігнорування закону: орган державної влади так само зобов’язаний діяти виключно в межах наданих йому повноважень.

Тому і довіра до антикорупційної системи насправді вимірюється не кількістю «гучних справ» та обвинувальних вироків, а якістю дотримання Конституції й закону в кожній справі — надто в тих, де обвинувачений «незручний».

«Справа» Корнацького стала для цієї системи саме таким тестом. І поки що система його не склала.

18.01.2023 НАБУ і САП «притягнули до кримінальної відповідальності» народного депутата України VIII скликання А. О. Корнацького — нібито за зловживання владою або службовим становищем.

«Злочин» зводиться до того, що Корнацький у 2014–2019 роках під час здійснення ним повноважень народного депутата України у Верховній Раді України нібито неправомірно користувався службовим житлом, яке належить Верховній Раді України й призначене саме для тимчасового проживання народних депутатів на час виконання ними повноважень у парламенті.

28.11.2025 року двоє з трьох суддів колегії Вищого антикорупційного суду (ВАКС) — Т. Криклива та О. Федоров — ухвалили вирок щодо А. Корнацького: три роки та шість місяців позбавлення волі.

Третій суддя колегії О. Ткаченко виклав обґрунтовану Окрему думку — Корнацький підлягає виправданню.

Юридична аргументація щодо порушень у «справі» Корнацького буде наведена нижче, а спершу — кілька важливих для розуміння «справи» фактів про особу «злочинця», які теж мають вагу у кримінальному процесі.

Наприкінці серпня 2025 року практикуючий юрист (понад 45 років стажу в юридичній діяльності), народний депутат України VIII скликання Аркадій Олексійович Корнацький «відсвяткував» 25-річний «ювілей» виснажливої війни з органами влади України. Це боротьба за верховенство права і легітимний конституційний лад та проти знищення української державності й корупційної діяльності органів влади України.

Почалося все з того, що у 90-х Аркадій Корнацький повірив у правову Україну, і коли мешканці села Чаусово-2 звернулися до нього з проханням рятувати рідне село від безробіття і безгрошів’я, відгукнувся. У 1998–2000 роках батьки Корнацького за надані сином кошти викупили «весь рідний колгосп» — 100 % земельних (загальною площею близько 1800 га) та 100% майнових паїв членів КСП, у якому вони також були пайовиками.

І це був лише початок інвестування — адже агропідприємство довелося створювати «з нуля».

Купівля-продаж паїв здійснювалася у точній відповідності до чинного законодавства, з нотаріальним посвідченням угод і державною реєстрацією переходу права власності, та попри це районні й обласні органи влади Первомайського району і Миколаївської області усіляко намагалися заважати «ринковій земельній епопеї», що творилася у них на очах — бо Корнацький їм «не заносив».

У серпні 2000 року протистояння вийшло за межі місцевого рівня. Як стверджує Аркадій Корнацький, до ситуації долучився тогочасний Президент України Л. Кучма, після чого щодо Корнацьких розпочалося кримінальне переслідування, а боротьба за придбану ними землю загострилася.

Це протистояння триває дотепер. Корнацький — високофаховий юрист, який чинить грамотний юридичний спротив, а понад те, від самого початку цієї затяжної війни з органами влади висвітлює її перебіг у медіа.

Так Аркадій Корнацький, сам того не прагнучи, з 1998 року став публічною особою.

Усі ці 25 з лишком років можновладці «шукають, до чого причепитися» — щоб «порвати» Корнацького. Особливо багато кримінальних та адміністративних проваджень щодо нього було відкрито у 2012 році, коли він уперше пішов на вибори народних депутатів України і вперше переміг.

Щоб «посадити» Корнацького або знайти бодай якусь зачіпку для знищення його агробізнесу, тоді було сфабриковано десятки кримінальних і сотні адміністративних проваджень!

Нічого не вийшло — бо ретельне дотримання приписів законодавства є незмінним кредо самого Корнацького і менеджерів створеної ним агрофірми.

У 2012 році бандовлада Януковича «поламала» першу виборчу перемогу Корнацького; у 2013 році він пішов на повторні вибори й знову здобув більшість голосів. Переможний результат «поламали» і цього разу. У 2014 році Корнацький втретє взяв участь у виборах, втретє переміг і став народним депутатом України. Сподівався знайти у політикумі чесних діячів, аби об’єднатися з ними й домогтися припинення грабежу і розвалу України.

Вельми показово, що навіть під час роботи А. О. Корнацького в органах влади — в тому числі у 2014–2019 роках, коли він здійснював повноваження народного депутата України у Верховній Раді України — дії органів влади щодо землі Корнацьких та вирощених на ній врожаїв, які Корнацький вважає незаконними, не припинялися.

Причина проста: Корнацький і посадовці з органів влади, діям яких він протистоїть, є принциповими, непримиренними опонентами.

Протистояння загострюється тим, що за клопотаннями Корнацького зареєстровано десятки кримінальних проваджень щодо тяжких злочинів керівників найвищих органів влади України, зокрема щодо державної зради та повалення конституційного ладу України.

За обставин такої «любові» Корнацького та органів влади України складно припустити, що фінансово забезпечена людина, фаховий юрист і політик, що все життя воює за правду, за права людей, ставши народним депутатом України, зважився б на якийсь злочин.

Наведені нижче факти дають підстави ставити питання про законність кримінального переслідування А. О. Корнацького.

Далі правова аргументація щодо порушень, допущених під час досудового розслідування та судового розгляду.

Перший аргумент є достатнім не тільки для того, щоб припинити кримінальне переслідування Корнацького і виправдати його, але водночас і для того, щоб дати належну правову оцінку діям посадових осіб, причетних до досудового розслідування та судового розгляду.

Цей аргумент — неконституційність частини другої статті 35 закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, що покладена в основу обвинувачення. Вона є неконституційною, а відтак недійсною/недіючою/недієвою, такою, що не набувала юридичної сили закону України внаслідок невідповідності Конституції України «законів» №836-VII від 28.02.2014 та №1301 від 03.06.2014, якими до неї «вносилися зміни», та внаслідок порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності цих «законів» при їх прийнятті, тобто внаслідок явної і аж «подвійної» неконституційності цих «законів».

У правовій державі тлумачити Конституцію України, її окремі положення, інші правові акти та робити висновки — відповідають вони принципам верховенства права чи ні, виконувати їхні приписи чи ні, — мають право і реально можуть не тільки Конституційний Суд України, суди та інші органи влади і можновладці (які, окрім того, що мають право, ще й зобов’язані це робити), але й усі люди, громадяни, інші суб’єкти правовідносин. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей правової держави від тоталітарної, у якій не могло бути й мови про якесь недотримання громадянами актів органів влади з огляду на їх протиправність, — таке розцінювалося як правопорушення і тягнуло за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Обов’язок органів влади (усіх без винятку, у тому числі Верховної Ради України, яка приймає закони, та КСУ, який розв’язує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України й здійснює офіційне тлумачення Конституції України) та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прямо встановлено частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України. Всі вони мають тлумачити законодавство і діяти як «розумні законодавці», додержуючись приписів Конституції України, законів України, інших правових актів, що відповідають Конституції України, з урахуванням прав та інтересів людини та громадянина.

Органи досудового розслідування — НАБУ і САП — та суд першої інстанції ВАКС при розслідуванні й розгляді кримінального провадження та винесенні вироку щодо Корнацького проігнорували принципи правової держави, верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції України (далі — принципи верховенства права), а також численні правові висновки Верховного Суду, згідно з якими правові акти, які не відповідають Конституції та законам України, не повинні застосовуватися судами навіть у випадках, коли вони є чинними, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними.

Принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає обов’язковість відмови від застосування органами влади будь-якого правового акта, який суперечить Конституції України.

Усе це мало бути відомо посадовим особам НАБУ і САП та суддям суду першої інстанції, проте зазначені вище принципи не були дотримані, а «норми» формально існуючих (чинних), але de jure неіснуючих явно неконституційних «законів» були застосовані.

Крім того, під час судових дебатів захисник Корнацького та особисто підсудний ретельно обґрунтували, що положення статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції «закону 836» та «закону 1301» ніколи не набирали чинності внаслідок їх невідповідності Конституції України та порушення встановленої процедури їх розгляду, ухвалення та набрання чинності, тобто є навіть «подвійно» неконституційними, внаслідок чого тексти цих de jure неіснуючих «законів» не є та не можуть бути джерелом права, не мають ознак норм права, обов’язкових для виконання, не можуть регулювати будь-які суспільні правовідносини, а покладення таких норм в основу кримінального обвинувачення ставить під сумнів законність самого переслідування.

Аналогічне питання постає й щодо інших кримінальних проваджень, які розслідують і розглядають НАБУ, САП і ВАКС на підставі частини другої статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» у вищезазначеній неконституційній редакції.

Крім того, у «справі» Корнацького допущено й низку інших порушень:

1) відомості до ЄРДР 18.01.2023 внесено детективом, а не Генеральним прокурором — істотне порушення ст. 482-2 КПК (діяння, вчинене народним депутатом України), наслідок — недопустимість усіх доказів (ст. 86, 87 КПК);

2) вся доказова база (2018–2022 рр.) сформована до внесення відомостей про інкриміноване діяння — порушення ч. 3 ст. 214 КПК; наслідок — недопустимість усіх доказів (ст. 86, 87 КПК);

3) цілеспрямоване збирання доказів щодо Корнацького А О. і складу ст. 364 КК у провадженні №42018000000002581 (ч. 3 ст. 191 КК, щодо службових осіб Апарату ВРУ) — обхід ст. 214 КПК, а не «використання доказів з іншого провадження»;

4) заявник і слідчий в одній особі: детектив Яндюк С. В. подав службову записку про «виявлення» ознак правопорушення, сам здійснював розслідування та призначав експертизи — істотне порушення ст. 77 КПК;

5) постанова про призначення економічної експертизи від 28.11.2022 винесена за сім тижнів до реєстрації провадження щодо інкримінованого діяння;

6) процесуальна «карусель»: реєстрація провадження — 18.01.2023; об’єднання з провадженням № 42018000000002581 — 24.01.2023; виділення в провадження № 52024000000000413 — 07.08.2024; провадження не виділялося за ст. 217 КПК; матеріали у провадженні № 2581 виділялися щонайменше 17 разів для «обнулення» строків щодо інших депутатів;

7) постанови про заміну груп у № 42018000000002581 (02.10.2019, 21.01.2020, 10.10.2022, 15.12.2023) та у № 52023000000000023 (двічі 19.01.2023) не містять жодної з підстав, передбачених ч. 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 37 КПК («складність провадження» такою підставою не є); постанову про об’єднання від 24.01.2023 винесено прокурором, визначеним з порушенням ст. 37 КПК;

8) латентне переслідування з 2018 р. без надання будь-якого статусу; допит як свідка 13.06.2019 щодо власних дій — порушення п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК, ст. 6 Конвенції;

9) розбіжність фабули: у службовій записці та витягу з ЄРДР зареєстровано зловживання службовим становищем, у підозрі та вироку — зловживання владою;

10) повідомлення про підозру від 13.06.2024 та про зміну підозри від 01.08.2024 вручені детективом НАБУ Тєбєкіним В. В. за погодженням прокурора САП, а не Генеральним прокурором чи заступником Генерального прокурора — керівником САП — порушення п. 2 ч. 1 ст. 481 КПК;

11) рішення про виділення матеріалів щодо А. О. Корнацького ухвалене детективом, а не прокурором (ч. 5 ст. 217 КПК); постанова про виділення від 07.08.2024 описує діяння до 25.07.2019 зі шкодою 914 590 грн, тоді як змінена підозра від 01.08.2024 — до 28.08.2019 зі шкодою 936 690 грн;

12) строк досудового розслідування сплив не пізніше 22.04.2022 (за найобережнішим розрахунком — наприкінці грудня 2022 р.); підозра вручена у червні 2024 та обвинувальний акт направлений у жовтні 2024 — поза межами строку досудового розслідування (ст. 219, ч. 5 ст. 294, п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК; ВС від 17.02.2021 у справі № 344/6630/17);

13) безпідставне посилання на зупинення строків за ч. 8 ст. 615 КПК: підозри повідомлені щонайменше п’ятьом особам до 24.02.2022, нові підозри — у жовтні-грудні 2022 р., тож підстава для зупинення не виникла; протилежне твердження в ухвалі ВАКС від 26.06.2024 не відповідає матеріалам справи;

14) обчислення строку окремо за кожною підозрою всупереч позиції ВС від 05.08.2025 у справі № 363/4797/19 — строк у провадженні № 2581 рахується з першої підозри 17.12.2019 (з урахуванням ОП ККС ВС від 17.02.2025 у справі № 369/16172/20 та № 761/35056/19);

15) неналежне повідомлення про завершення досудового розслідування 08.08.2024 (без дати, часу та місця ознайомлення); фактичний доступ до матеріалів надано лише 20.09.2024 після неодноразових звернень захисту;

16) недотримання розумного строку — провадження триває з жовтня 2018 р., понад сім років, основні затримки спричинені об’єднанням і виділенням матеріалів;

17) альтернативний розрахунок: після першої підозри (Колєснікову Д. В., 17.12.2019) строк у провадженні № 42018000000002581 прокурором не продовжувався і сплив 17.02.2020; подальші ухвали слідчих суддів ВАКС про продовження (16.04.2020, 14.04.2021, 18.10.2021, 20.10.2023) ухвалені з перевищенням граничних строків, передбачених ст. 219, 294 КПК, або вже після їх спливу;

18) зворотне застосування нової редакції ч. 1 ст. 219 КПК (Закон № 3509-IX, п. 208 розд. XI «Перехідні положення») до правовідносин, що виникли до 01.01.2024, всупереч ст. 58 Конституції; скасування судового контролю за продовженням строків у «фактових» провадженнях — звуження прав (ст. 22, 64 Конституції; КСУ № 8-р(II)/2024);

19) перед експертами взагалі не ставилося питання про розмір збитків — лише про «нарахування» та «перерахування» коштів; обов’язкова експертиза розміру матеріальних збитків (п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК) не проведена взагалі;

20) питання експертизи сформульовані про перерахування коштів «А. О. Корнацькому» — операцію, якої не існувало: особистий рахунок не відкривався, доручень на переказ не подавалося (письмово підтверджено ДП);

21) об’єкти експертиз — юридично недійсні документи: платіжні доручення за листопад 2014 — серпень 2018 рр. без підписів керівника і головного бухгалтера, печатки платника, відміток банку (ч. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік», п. 2.1.1 Положення НБУ № 566);

22) платіжне доручення № 4338 від 27.04.2016 досліджено за копією, описаною у висновку як оригінал — порушення ч. 3 ст. 99 КПК;

23) висновок № 2166/2316/22-23 від 27.12.2022 складено після знищення первинних документів та облікових регістрів за 2014–2019 рр. (лист ДП № 15-5/15-23 від 18.04.2024, акти № 10–15) — достовірність неможливо перевірити (ст. 94 КПК);

24) не описано процес дослідження (п. 4.13 Інструкції № 53/5); відсутні облікові регістри Управління справами за субрахунками; розбіжність між реєстрами та платіжними дорученнями на 1 452 560 грн;

25) дефекти ланцюга зберігання об’єктів: оригінал договору надійшов до експертної установи за місяць до його офіційного вилучення в готелі (експертиза № 2167.2493/19-23); номери сейф-пакетів не збігаються;

26) чотири взаємно неузгоджені суми «шкоди» (741 040 / 914 590 / 933 440 / 936 690 грн), розбіжності між якими не пояснюються різницею періодів — відсутність єдиної методики розрахунку;

27) потерпілий (Управління справами Апарату ВРУ) не провів обов’язкову інвентаризацію (п. 7 розд. I Положення № 879) та внутрішній аудит (ч. 3 ст. 26 БК) — розмір збитків не встановлений у передбачений законом спосіб ніким;

28) ПДВ (33 043,33 грн у складі підтверджених 198 260 грн) не виокремлено зі «шкоди», хоча він повернувся до Державного бюджету (ст. 200 ПК; ВАКС від 15.07.2026 у справі № 991/5208/24);

29) протоколи допитів свідків, датовані після квітня 2024 р. (том 10), не можуть бути використані як докази в суді — ч. 4 ст. 95 КПК, а суд відмовив у допиті експертів та практично всіх свідків захисту;

30) масив доказів стосовно близько 20 інших народних депутатів після закриття 13 епізодів 05.06.2024 — неналежні докази у справі Корнацького А. О.;

31) оборотно-сальдові відомості по рахунку 3613 за 2015–2018 рр. сформовані за контрагентом «Управління справами ВРУ» за його окремими договорами «за проживання» (повністю оплаченими) — Корнацький А. О. у них не згадується; експерт це не відобразила, а картки рахунку 361 за субконто «Корнацький А. О.» не витребувала;

32) з 27.04.2016 експерт не досліджувала первинні документи, а перенесла суми зі «Списку» — додатка до листа Апарату ВРУ від 27.12.2018 № 15/22-1549/271378, який не є документом бухгалтерського обліку; договірні умови на 2016–2019 рр. не досліджено — розрахунок зроблено за договором № 131, строк дії якого закінчився 31.12.2015 (п. 2.1–2.3 Інструкції № 53/5);

33) документи невідомого походження: оборотно-сальдові відомості (сформовані 09–10.01.2019), витяги з електронної інформаційної системи, «реєстри», оригінали рахунків на оплату (т. 8, а.с. 311–337) — без ухвал про тимчасовий доступ, запитів і відомостей у Реєстрі матеріалів; ухвала Солом’янського райсуду від 17.12.2018 їх не охоплює;

34) «Реєстри виплати коштів» як додатки до платіжних доручень ніким не підписані, не є первинними документами, а їх складання прямо заборонене Інструкцією НБУ № 22 від 21.01.2004 (п. 3.8, 10.6, 11.6);

35) прямі перерахування Управління справами на рахунок ДП суперечили п. 3.1 Положення № 248 від 08.04.2014 та п. 5 Порядку № 12 від 29.01.2016 (виплата на особистий рахунок депутата); кошториси ВРУ на 2014–2017 та 2019 рр. і розмір компенсації Верховною Радою не затверджувалися — порушення допущені посадовими особами Апарату, які не повідомляли обвинуваченого про платежі;

36) кваліфікація за ч. 2 ст. 364 КК за відсутності доведених тяжких наслідків: документально підтверджені суми (198 260 грн послуг; 225 860 грн платежів; 165 216,67 грн без ПДВ) нижчі за поріг 240 125 грн; висновки експертів захисту № 442/489 від 02.05.2024 і № 433/12.2024 від 09.12.2024 проігноровано;

37) не з’ясовано «механізм заподіяння шкоди» та «вибуття майна із фондів державної власності», чого вимагає ОП ККС ВС у постанові від 27.11.2023 у справі № 991/3966/20, — кошти йшли з рахунку Управління справами на рахунок його ж державного підприємства за фактично надану послугу;

38) не доведено «використання влади»: розмір компенсації визначав Комітет з питань Регламенту, порядок — Керівник Апарату, право перевіряло Управління справами; роль обвинуваченого вичерпувалася поданням заяви;

39) формула справи Сольвара («правомірний початок — прихована втрата права — свідоме продовження») застосована без її елементів: немає юридичного факту втрати права під час мандата, приховування та обов’язку повідомлення; обставини (офіс з 2007 р., роздільне проживання з 2009 р., розірвання шлюбу 2015 р., пожежа лютого 2017 р.) виникли до мандата або віддаляли від житла;

40) підміна оціночного поняття «не забезпечений житлом у м. Києві» поняттям «має будь-які майнові права на житлові приміщення» (Kokkinakis §52; Del Río Prada [ВП] §79);

41) не доведені умисел і мета одержання неправомірної вигоди: щоквартальна публікація списків, декларування, добросовісне завершення (прохання виставити рахунок на особисту оплату, повний розрахунок без претензій); проігноровано роз’яснення НАЗК від 29.06.2017 № 250 (компенсація — не дохід);

42) ретроактивне застосування розширеного тлумачення «зловживання владою», викладеного лише у 2023 році в постанові ОП ККС ВС від 27.11.2023, до діянь 2014–2019 рр. — порушення ст. 7 Конвенції та ч. 4 ст. 3 КК (рішення ЄСПЛ у справах Contrada (№ 3); Pessino § 36; Dragotoniu §§ 39–48; Liivik; Вєренцов §§ 62–65);

43) кримінальне переслідування добросовісного отримувача за помилки самої держави, яка нараховувала, перевіряла, здійснювала й публікувала виплати (рішення ЄСПЛ у справах Rysovskyy § 70; Lelas § 74; Kopecký [ВП] §§ 45–52);

44) обвинувачення побудоване на юридично нікчемній редакції ст. 35 Закону «Про статус народного депутата України»: закони №836-VII від 28.02.2014 та №1301-VII від 03.06.2014 не підписані ні Президентом, ні особою, уповноваженою за ст. 112 Конституції (ст. 94, 106 Конституції; КСУ №30-рп/2009); у редакції 1992 р. складу злочину немає;

45) застосування дискримінаційної ч. 2 ст. 35 (у т.ч. прив’язка гарантії до зареєстрованого місця проживання) всупереч ст. 24, 33 Конституції (КСУ №12-р/2019, №3-рп/2013; рішення ЄСПЛ в справах Willis §48; Van Raalte §39);

46) обвинувальний акт направлено після спливу п’ятирічної давності за ч. 1 ст. 364 КК (29.08.2024) — Cetinja v. Croatia §§ 11–15, 20; субсидіарно — десятирічний строк за ч. 2 (за останнім підтвердженим платежем 28.03.2016–28.03.2026) сплив під час апеляційного розгляду (ОК ККС ВС від 18.05.2026 у справі № 214/43/19);

47) не встановлено об’єкт злочину і зміст «зловживання владою»: у формулі обвинувачення немає відомостей про порушення порядку діяльності Апарату чи Верховної Ради, не вказано, до кого, коли і як застосовано владу; жоден свідок з Апарату чи ДП не підтвердив впливу обвинуваченого;

48) проігноровано умови договорів: з 01.01.2017 договори № 30-Д та № 022 (п. 2.3) передбачали виключно самостійну оплату наймачем, тому заяви 2014 і 2016 рр., подані на виконання п. 2.4 договору № 131, втратили чинність;

49) не доведено обізнаність з порядком: факт ознайомлення 12.02.2016 з Розпорядженням № 12 від 29.01.2016 не встановлювався; свідки Слишинський В. І. (в Апараті з березня 2015) та Боднар П. О. (з квітня 2016) не могли підтвердити вручення документів у 2014 р.;

50) проігноровано роз’яснення Комітету ВРУ від 18.12.2018 про «правову невизначеність» терміна «забезпечені житлом» і рішення Комітету (13.04.2016 щодо Кишкаря П. М.; щодо Савки І. І.), які підтверджують, що право на компенсацію перевірялося, а формальне місце проживання без можливості проживати визнавалося підставою для виплати;

51) питання щодо складу суду, підсудності та підслідності: якщо ст. 482-2 КПК до обвинуваченого не застосовна, не було підстав для досудового розслідування саме НАБУ/САП та колегіального розгляду справи у ВАКС як щодо народного депутата — п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК (Sokurenko and Strygun § 24);

52) 13 підстав недопустимості експертиз НАБУ перелічено, але жодну не спростовано по суті (рішення ЄСПЛ у справах Ajdarić §§ 47–52; Sytnyk §§ 77–82; Bykov [ВП] § 89; Gäfgen [ВП] § 164);

53) у вироку сума 914 590 грн за період по 28.08.2019 — комбінація суми одного документа з періодом іншого, якої немає в жодному доказі; вибір суми не мотивовано (п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК);

54) відмова допитати свідків захисту щодо пожежі, непридатності квартири для проживання та роздільного проживання — порушення рівності сторін (рішення ЄСПЛ у справах Murtazaliyeva [ВП] §§ 139, 158; Borisova §§ 47–48; Topić § 48; Kasparov §§ 64–65);

55) допустимі висновки експертів захисту (Квашніна І. О., Величко Ю. Г. ) відкинуто без мотивів на користь недопустимих висновків обвинувачення — порушення ст. 101 КПК та вимог щодо вмотивованості судового рішення;

56) центральний довід про застосовну редакцію ст. 35 Закону відхилено одним абзацом (ст. 152 Конституції) всупереч обов’язку не застосовувати неконституційні норми (ВП ВС від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19; ВС від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21; ОП КАС ВС від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20; ППВСУ № 9 від 01.11.1996) — порушено ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 409, ст. 412 КПК (рішення ЄСПЛ у справах Ruiz Torija §§ 29–30; Pronina § 25; Шабельник (№ 2); Moreira Ferreira (№ 2) [ВП] §§ 84–85; Yalçınkaya [ВП] §§ 337–341);

57) не досліджено ухвали про продовження строків і постанови про виділення матеріалів (ОП ККС ВС від 17.02.2025 у справі № 283/1638/23); провадження не закрито за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК;

58) не застосовано наслідки спливу давності — вирок від 28.11.2025 ухвалено через понад рік після закінчення п’ятирічного строку за ч. 1 ст. 364 КК;

59) знехтувано стандартом розумного сумніву (ч. 3 ст. 62 Конституції; ст. 17 КПК; рішення ЄСПЛ в справі Barberà § 77) за наявності окремої думки судді О. Ткаченка про виправдання;

60) суперечність із власною практикою: головуюча у 2021 р. ухвалила виправдувальний вирок за тотожним механізмом компенсації (справа Левуса № 991/5181/20), у 2025 р. — обвинувальний, без пояснення зміни підходу (Serkov §§ 40–42; Lupeni [ВП] § 116);

61) питання щодо складу суду у підготовчому провадженні: право на колегіальний розгляд (п. 2 ч. 2 ст. 31 КПК) роз’яснено лише наприкінці засідання 21.01.2025 і відсутнє у пам’ятці про права (ст. 42, 345 КПК); клопотання про закриття провадження, повернення обвинувального акта та скарги на постанови про групи прокурорів розглянуті головуючою одноособово, а після клопотання підготовче засідання заново не проводилося (ст. 35 КПК);

62) питання щодо автоматизованого розподілу: судді О. Ткаченко і О. Федоров 15.10.2024 та 05.11.2024 виключені як такі, що не мають спеціалізації, але 23.01.2025 включені до колегії — ст. 35 КПК;

63) скарги на постанови про зміну груп прокурорів не розглянуті по суті ні у підготовчому засіданні, ні у вироку — з посиланням на неоскарження за ч. 6 ст. 36 КПК, хоча постанови стали відомі захисту лише після відкриття матеріалів в порядку ст. 290 КПК, а ст. 303, 309 КПК передбачають їх оскарження саме у підготовчому засіданні — відмова в доступі до правосуддя;

64) ухвала від 21.01.2025 про відмову в закритті провадження: доводи розглянуті частково; питання строків у «фактовому» провадженні визнано таким, що виходить за межі підготовчого засідання; розумні строки не оцінено; резолютивна частина — щодо п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК замість заявленого п. 10; у вироку (п. 5.1) доводи про строки залишені без оцінки, як і заперечення захисту на ухвали слідчих суддів про продовження строків;

65) відмовлено у витребуванні матеріалів № 42018000000002581 (ухвала від 21.01.2025), у яких містяться докази перевірок Апаратом і Комітетом підстав виплат та процесуальні підстави долучення бухгалтерських документів; не досліджено надані захистом копії матеріалів провадження, які прокурор не долучив до справи;

66) не розглянуто клопотання про допит директорів ДП Трофименко Л. С. і Тучі В. В. (умови укладення договорів, відсутність тиску); відмовлено у допиті Зайчука В. О. (керівник Апарату станом на 2014 р.), експертів Аханкіної Т. О., Квашніної І. О., Величка Ю. Г., Крикливенко Т. Я.; показання Слишинського В. І., Боднара П. О., Мещерякова В. В., Азатьяна В. А. у вироку викладено всупереч їхньому фактичному змісту (журнали засідань від 28.04.2025, 02.06.2025);

67) не взято до уваги висновок фахівця у галузі кримінального права Берзіна П. С. від 26.03.2025 щодо наслідків порушення ст. 482-2 КПК — з посиланням на jura novit curia та Закон «Про судову експертизу» замість Закону «Про наукову і науково-технічну експертизу»;

68) суперечливі висновки щодо квартири на Ярославовому Валу: під час розгляду — «пожежа підтверджена належними доказами, період ремонту не має значення» (підстава відмови у свідках), у вироку — «непридатність не доведена»; довідка КП «Київтеплоенерго» нерелевантна (квартира без квартирних лічильників; період з 01.05.2018 не охоплює 2017 р.);

69) критерій «придатності для проживання» підмінено «документальним» статусом: використання квартири під офіс ототожнено з «промисловим виробництвом» (ч. 1 ст. 383 ЦК), а висновок комісійної будівельно-технічної експертизи (т. 11, а.с. 97–110: приміщення нежитлове, без кухні та ванної) відкинуто;

70) не досліджено істотні умови договорів (ст. 94, 349 КПК) та рух коштів після їх надходження на рахунок ДП; розділ IV вироку не містить посилання на жоден первинний документ руху коштів (п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК); замість стандарту «поза розумним сумнівом» застосовано стандарт «вірогідності доказів» (ст. 79 ГПК), а «відмітці» у платіжних дорученнях без пояснення надано перевагу над нормативними актами та договорами;

71) залишено без оцінки докази захисту: відповідь Апарату ВРУ від 09.05.2025 № 07/8-20225/109189 про відсутність будь-якого боргу, відповідь № 07/9-2025/109188 (розпорядник коштів, незатверджені кошториси), звернення від 20.08.2019 і лист ДП від 29.08.2019 № 15-5/16-176 про повний розрахунок; при цьому цивільний позов на 914 590 грн задоволено;

72) покарання: не мотивовано незастосування ст. 69, 74, 75 КК; обмеження для корупційних злочинів (Закон № 1698-VII від 14.10.2014) набрали чинності 25.01.2015 — після початку інкримінованого періоду, ст. 4, 5 КК (lex mitior) не застосовано; реальне позбавлення волі особи 72 років із низкою хронічних захворювань, без судимостей, з 95-річною матір’ю на утриманні — явно несправедливе через суворість (ст. 414 КПК; ст. 3 Конвенції);

73) у вироку не зазначено прокурора Стельмаха А. В., який брав участь у засіданнях 19.12.2024 та 26.09.2025 — п. 6 ч. 2 ст. 374 КПК.

Окрема думка судді О. Ткаченка — розумний сумнів, зафіксований пером судді

Про весь вищенаведений перелік порушень можна сказати: «це позиція захисту». Саме так НАБУ, САП і ВАКС відповідають на будь-які доводи вже багато років. У «справі» Корнацького ця відповідь не працює — і не працює з однієї причини.

Суддя ВАКС О. Ткаченко входив до тієї самої колегії суддів. Він працював у тому самому процесі, дослідив ті самі докази, вислухав тих самих свідків, читав ті самі експертизи й ті самі платіжні доручення. І дійшов протилежного висновку: Корнацький підлягає виправданню. Свою позицію він письмово й вмотивовано виклав в окремій думці, долученій до матеріалів справи.

Це не риторика захисника і не «думка сторони», яку можна відхилити одним абзацом. Це правова позиція судді, який входив до складу колегії та безпосередньо досліджував докази у справі. І вона має точний правовий наслідок.

Частина третя статті 62 Конституції України сформульована імперативно: «Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». Стаття 17 КПК України закріплює засаду презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, а стандарт доведеності «поза розумним сумнівом» сформульований Європейським судом з прав людини ще у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barberà, Messegué and Jabardo v. Spain, рішення від 06.12.1988, § 77): тягар доведення лежить на обвинуваченні, а будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого.

Тепер поставмо просте запитання. Якщо третина професійного складу суду, дослідивши той самий доказовий матеріал у тому самому процесі, дійшла висновку про відсутність складу злочину — то про яку доведеність «поза розумним сумнівом» взагалі йдеться? Сумнів тут не гіпотетичний і не «адвокатський». Він виник усередині самої колегії, викладений на папері й підписаний суддею.

Окрема думка судді О. Ткаченка цінна ще й таким. Саме вона зафіксувала те, що визначає долю всієї «справи»: відомості до ЄРДР 18.01.2023 внесено неуповноваженою особою — детективом, а не Генеральним прокурором, як того імперативно вимагає стаття 482-2 КПК України щодо діяння, вчиненого народним депутатом України.

Тобто про незаконність самого початку кримінального провадження щодо Корнацького сказав не захист. Такого висновку дійшов суддя ВАКС — у документі, який лежить у томі справи поруч із вироком.

А наслідок такого порушення давно визначений Верховним Судом: Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у постановах від 24.05.2021 у справі № 640/5023/19 та від 04.10.2021 у справі № 724/86/20 виснувала, що недотримання належної правової процедури має наслідком недопустимість доказів, зібраних неуповноваженими особами (органом), на підставі статті 86, пункту 2 частини третьої статті 87 КПК України. Не окремих доказів — усього масиву.

Двоє суддів, які підписали вирок, доводів свого колеги по суті не спростували, виклавши іншу оцінку обставин справи. Вони їх просто не поділили, «обійшовши» це питання контраверсійними та суперечливими умовисновками. Але кримінальний процес — не голосування і не арифметика «двоє проти одного»: більшість не усуває сумніву, вона лише демонструє, що сумнів існує.

І останнє про цей документ. Окрема думка ухвалена в резонансній справі, у політично чутливому провадженні, на тлі публічних очікувань «посадок», проти позиції двох колег по колегії. Для цього потрібна не лише юридична кваліфікація, а й особиста мужність. Саме такою мужністю — здатністю сказати «не доведено» тоді, коли не доведено, — і вимірюється суд.

Замість висновку

Кожне з перелічених порушень окремо — і всі вони в сукупності — мали б мати єдиний логічний і юридичний наслідок: закриття кримінального провадження ще на ранній стадії судового розгляду або ж виправдувальний вирок.

Тут навіть не йдеться про оцінку доказів — ідеться про пряму дію закону. Внесення відомостей до ЄРДР неуповноваженою особою і збирання всієї доказової бази у 2018–2022 роках до реєстрації провадження про інкриміноване діяння означає недопустимість усіх доказів (частина третя статті 214, статті 86, 87 КПК України) — а справи без доказів не існує.

Сплив строків досудового розслідування має єдиний передбачений законом наслідок — закриття провадження (пункт 10 частини першої статті 284 КПК України).

Недоведеність тяжких наслідків руйнує кваліфікацію за частиною другою статті 364 КК України арифметично, без будь-якого тлумачення.

Нікчемність редакції статті 35 Закону «Про статус народного депутата України», покладеної в основу обвинувачення, знімає саму подію правопорушення. А сплив строків давності виключає покарання незалежно від усього іншого.

Достатньо будь-якого одного з цих пунктів, щоб припинити переслідування. А їх — десятки. Коли аргументів на користь виправдання наводиться кілька десятків, це вже виходить за межі звичайної правової дискусії та ставить питання про якість обвинувачення і повноту його судової оцінки. Не докір. Не штраф. Позбавлення волі. Лише вдумайтеся в це.

Окремі висновки у цій справі складно узгодити з наведеними положеннями КПК та судовою практикою. І це не фігура мови: коли норми прямої дії — частина третя статті 214, пункт 10 частини першої статті 284 КПК України, стаття 49 КК України — не спрацьовують у жодному з випадків, де вони мали спрацювати, питання виникає вже не до конкретного вироку, а до самої установи.

Закон в Україні один для всіх. Саме тому наведені розбіжності між висновками суду, положеннями КПК та судовою практикою потребують належної оцінки під час подальшого перегляду справи.

Відтак подальший судовий перегляд у цій справі перевірятиме не лише вирок щодо А. O. Корнацького. Він перевірятиме, наскільки послідовно антикорупційна юстиція дотримується процесуальних гарантій і стандартів доказування.

Верховенство права перевіряється не в простих справах, а саме в таких, як ця. І поки що саме окрема думка судді О. Ткаченка найбільш повно відповідає наведеним вище вимогам Конституції та КПК України: Корнацький підлягає виправданню.