Соціальні мережі днями накрило вже не першою хвилею паніки, пов’язаною з суїцидними групами підлітків.
Та перш ніж розганяти тривогу подальшими перепостами та влаштовувати допити дітям, збуджуючи в них цікавість до “китів”, варто зробити глибокий вдих-видих та почитати поради психологів.
Як говорити з дітьми на страшні теми, як пояснити їм, що таке депресія, як уникнути того, щоби вони “абсорбували” батьківську паніку – про це колонка психіатра Лорі Холлман у The Huffington Post.
Наводьте факти
Розповідаючи дітям, що таке депресія, варто наголосити на тім, що це хвороба, яка має певні причини та симптоми, і яка лікується. Розкажіть, як може змінюватися поведінка людини у депресії, та запевніть, що коли депресія вражає дорослу людину, то в тому, що вона стає втомленою, сумною чи дратівливою, немає провини дитини.
Запитайте, чи є в дитини якісь питання, та відповідайте коротко, але чесно. І не заглиблюйтеся в пояснення процесів, які відбуваються в мозку, бо це зробить проблему в уявленні дитини ще серйознішою та страшнішою.
Враховуйте вік та ступінь зрілості
Добирайте правильну лексику, бо дитину 8-9 років такою розмовою можна перелякати, змусити думати, що вона в небезпеці. Тінейджер же й сам загуглить слово “депресія” та запитає в вас про роль серотоніну чи щось таке, що ви й самі не знаєте. Запропонуйте підлітку звернутися до Google разом.
Заспокоюйте
Дитина повинна мати впевненість у тому, що батько або мати, навіть якщо хворітимуть на депресію, все одно подбають про них, що вони лікуватимуться та здолають недугу.
Як розповісти дитині про “суїцидальні” ігри в Інтернеті, не провокуючи та не стимулюючи при цьому їхню цікавість до них – про це написала пост психолог Любов Найдьонова.
«Як розповісти дитині про небезпечні ігри і не спровокувати цікавість. На прохання повторюю свій текст без посилання і додаю ще трохи простих порад.
У продовження теми смертельних квестів, у яких дітям пропонують завдати собі шкоду: порізати руки, змішати і випити ліки, включити газ, прийти в небезпечне місце і т.п. Як батькам бути пильними. Що перше роблять батьки, коли узнають інформацію про такі ігри? Починають розпитувати дитину, чи ти знаєш про таку гру. Діти кажуть: ні, не чули. Батьки щасливі – це не про нашу дитину. А саме після цих розпитувань може з’явитися бажання пошукати. Профілактика не має викликати цікавість до забороненого. Тому треба мати з дитиною розмови щоденно про усіляке. У тому числі: в які ігри подобається грати, чому саме в цю гру, що саме найбільше подобається, що ти в ній знаходиш для себе, а що тобі залишається після того, як закінчив грати, чим це пригодиться надалі в житті і т.д. Інколи важко слухати, бо а) дитина не вміє себе виразити (і чим більше грає, тим більше імовірність, що на спілкування не лишається часу і комунікаційні уміння не розвиваються); б) у батьків немає часу і не вистачає терпіння вислуховувати детальну розповідь сюжету гри, дитячі оповіді про персонажів чи якісь рівні та ігрові проблеми (тому від цих розповідей найчастіше відмахуються як від несерйозного, неважливого, пустого). Але якщо ми не ведемо наших дітей у грі, є велика імовірність, що гра починає вести нашу дитину в реальності. Не просто забирає час життя, а втручається в реальність, вимагаючи певних дій, і як виявляється небезпечних.
Батьки відповідають за життя дитини, мабуть скоро і кібернедогляд теж з’явиться як новітнє поняття. Сьогодні вже увели в обов’язки батьків забезпечення права дитини на вільне від екранів середовище життя. Це відповідальність батьків. Безпека дитини – це відповідальність батьків, хоч і в кіберсередовищі. Але часто цілком відповідальні батьки не знають, як діяти, щоб убезпечити від таких ризиків.
Найкращий шлях профілактики смертельних квестів – 1) розвиток інтересів дитини поза інтернетом, в реальності; 2) збереження довіри у стосунках, контакту, для того, щоб дитина бачила в батьках джерело допомоги в складнощах і зверталася.
Що дитині подобається? Наскільки вона має сталий інтерес? Якщо не має, то скільки ви зробили пропозицій спробувати щось нове, і ще раз, і ще раз? Це не обов’язково нові кружки чи щось організоване. Це може бути будь-яка справа, що робиться разом (приготування їжі, наведення чистоти і краси в оселі, підготовка подарунків, спільний перегляд фільмів чи читання книги) з розмовою про відчуття, думки, здобутки, які віднайдено в цій справі, побільше гумору і веселощів. І про ігри також говорити, допомогти дитині пройти період захопленості, регулювати час, “торгуватися” (“ти з’їси цю цукерку тільки через мій суп”), укладати угоди, карати згідно з домовленостями (щоб розвивати волю в дитини, а не принижувати її) і т.д.
На жаль, до ігор ставлення у дорослих – крайнощі. Спочатку нічого не регулюється, а потім, як узнали про небезпеку – все заборонити. Крайнощі не подіють адекватно. Формуйте інтереси поза інтернетом. Розмовляйте про життя і про ігри також. І в цій розмові про життя, небезпеки, проблеми, свою долю, свій шлях, про ігри, спільноти, небезпеки в іграх, зв’язок з життям – ви узнаєте потрібну вам інформацію. Не питайте “чи знаєш ти таку-то гру”, спитайте “а чи хтось розповідав тобі про ігри, які не тільки в екрані відбуваються, а виходять за межі, в реальному житті щось треба робити, і що ти думаєш про це?”. Не кажіть :”ти ж мені зразу скажи, якщо хтось таке буде пропонувати”, а скажіть “а що ти зробиш, якщо тобі таке запропонує хтось?” Начебто те саме, але трохи інакше.
Розумію, що на всі випадки не може бути однакових порад. Ви краще знаєте свою дитину, але знайдіть і тих, з ким ви можете радитися.
Додаю ще кілька порад з урахуванням віку дитини.
Ці квести на 9-13 річних спрямовані, в цьому віці відбувається зміна ставлення до батьків і це слабке місце, в яке втручаються. А починати говорити про небезпеки раніше треба. Чи є в дитини уявлення про те, що люди різні, є й погані, ті, хто можуть вчинити дитині зле. Ігри теж створюють люди і може статися так, що ігри теж пропонуватимуть якісь погані речі. Як ти розрізниш? Які погані речі можуть пропонувати? Я тобі допоможу розібратися. Треба звертатися до мами чи тата, якщо сумніваєшся. Це приблизно для молодшого шкільного віку. А для старших більше індивідуалізовано в залежності від стану стосунків. Тут як надмірна опіка так і відсутність опіки (надмірна свобода) можуть виявитися ускладненням. Довіряй і перевіряй у балансі».
Чому батькам треба негайно опанувати себе та припинити множити паніку в соцмережах, пояснила психолог Світлана Ройз.
«Дорогие Родители. Волна паники принесла вреда уже больше, чем можете вообразить. Дети, не знавшие о сайтах, узнали от вас об их существовании, дети, знавшие о сайтах и не собиравшиеся туда, теперь знают, сколько в этом взрослой энергии…знаю истории о детях, которые в школе ручкой нарисовали себе китов на запястье и гордо ходят, провоцируя взрослых…потому что одна из задач подросткового возраста – провоцировать взрослых. в предыдущем посте я специально писала о мозге подростков – риск и неумение контролировать импульсы, демонстрация силы… заставляя показывать фото в телефоне, залазя в их профили, контролируя каждый шаг – неужели вы думаете, что это поможет?! Это поколение владеет техникой лучше, чем вы можете вообразить. Почему дитё уходит в сеть – и вообще выбирает “уход”?! – не доверяя нам – взрослому миру, чувствуя себя одинокими и не в состоянии в этом одиночестве справиться с “глобальностью” проблем (я не ёрничаю сейчас) подросткового возраста. Что чувствует ребёнок рядом с паникующим родителем? – тревогу, недоверие, одиночество…. О чем и о ком вы заботитесь, делая бездумно перепосты? О себе!!! И о иллюзии безопасности – в этот момент проблема не решается. (Задача медиа – привлечь и разогреть внимание. Очень редко – заботясь об этике и очень редко досконально проверяя информацию)… за эти недели я научилась материться. Когда смотрю социальные ролики, созданные у соседей на эту тему, когда вижу, что люди, делающие перепосты моего материала про мозг, следом постят непроверенную муть, когда слышу истории об отключении детей от интернета…ничего нельзя забрать, не дав здоровой альтернативы… в то время, пока мы сами в сети и в панике, наши дети одиноки. Если мы сами не умеем включать здоровую критичность – детям негде этому научиться. В общем – лучи добра всем. Некоторым прямо в мозг».
Джерело: УП.Життя
Читайте також: Родители воспитанников встали на защиту николаевского «Гипаниса»
