Водна інфраструктура та підприємництво під час війни.
Миколаїв — місто з багатовіковою історією, яке відомо як один із центрів суднобудування та судноплавства України. Заснований ще за часів античності та розвинений у кінці XVIII століття як військовий порт і верф, Миколаїв швидко став важливим осередком кораблебудування та морської торгівлі, а його порти — ключовими для економіки не лише південного заходу України, а й всього Чорноморського регіону. Завдяки розвинутій суднобудівній індустрії, Миколаїв здобув славу міста корабелів, а численні підприємства, порти, заводи й верфі стали невід’ємною частиною інфраструктури держави.
Однак з початком повномасштабного вторгнення Миколаїв опинився на лінії фронту, що драматично змінило не лише безпекову ситуацію, а й економічну реальність міста. Війна спричинила серйозні руйнування в усіх сферах, пов’язаних з акваторіями та водною інфраструктурою — від суднобудування та водного транспорту до туризму та спортивних баз. Портова інфраструктура, що десятиліттями слугувала основою розвитку Миколаєва, постраждала від обстрілів, блокад та мінування.
Великі суднобудівні підприємства, які і без того вже давно переживають кризу, зараз зруйновані або суттєво пошкоджені постійними обстрілами, порти та термінали не працюють через фактичну блокаду та неможливість рухатися Бузько-Дніпровським суднохідним каналом та Чорним морем, пасажирські перевезення Південним Бугом повністю заморожені, туристична галузь практично припинила своє існування через безпекову ситуацію та відсутність туристів. А спортивна база, де тренувалися майбутні олімпійці лише у 2025 році почала бодай трохи «ворушитися», адже до цього акваторії були закриті для виходу.
Для Миколаєва відновлення водної інфраструктури є ключовим питанням повоєнного відродження. Однак для цього необхідно подолати серйозні виклики, що потребує значних зусиль, а головне – згуртування та об‘єднання представників усіх галузей, пов‘язаних з акваторіями.
Як було «до»…
Тривалий час «водна» галузь Миколаївщини була доволі «закритим клубом». Тісні зв‘язки між собою мали здебільшого ті, хто безпосередньо займалися відповідним бізнесом або іншою діяльністю: широкому загалу було відомо, що Миколаїв – місто корабелів. Але за цим висловом було вкрай обмаль конкретної інформації для пересічних жителів: на ЧСЗ збудували «Варяг», на заводі імені 61 – крейсер «Україна». Утім насправді успішних бізнесів було чимало.
Зернова “дорога життя”
Одним з головних бюджетоутворюючих і крупних підприємств міста було ТОВ СП НІБУЛОН – провідний зернотрейдер України, яким керував покійний герой України Олексій Вадатурський. Термінали НІБУЛОНу розташовані в різних регіонах України, здебільшого вздовж річки Південний Буг, і саме в Миколаєві був перший з них, на якому з часом також налагодили будівництво барж та буксирів для перевезення зерна водними шляхами.
В перші ж дні повномасштабного вторгнення Олексій Опанасович усвідомив, що Миколаїв тимчасово “втрачено”, як базу, і потужності треба терміново перевозити в більш спокійні регіони. Саме тоді Олексій Вадатурський сам їздив за кордон, шукаючі варіанти перевізників, які могли б доставляти вантажі згідно укладених контрактів, було створено тимчасові причали в порту Ізмаїла на Одещині, звідти українське зерно рухалось по річці Дунай за призначенням, хоча й там безпечно не було.
Як розповів нам екс-співробітник ТОВ СП НІБУЛОН Андрій Волік, не було навіть думок про те, щоб згорнути бізнес, навпаки, його треба було рятувати. “Олексій Опанасович сам їздив домовлятися із місцевою владою Ізмаїла, і вони пішли назустріч, виділили в оренду ділянку землі в порту, яку довелося спочатку близько двох місяців розчищати та доводити до ладу, – розповідає Андрій Волік, – Біля причалів стояли баржі 40-річної давнини, які вже вросли в грунт. Їх витягували, потім на їхньому місці встановили понтонні причали, де вантажили зерно на баржі, а звідти тягнули Дунаєм в порт Констанца та в інші порти.”
Сам Олексій Опанасович лише трохи не дожив до першого ж перевантаження, його разом із дружиною вбило російською ракетою, яка влучила прямісінько в будинок подружжя 31 липня 2022 року. Але бізнес вдалося врятувати.
Маломірне суднобудування
Велике суднобудування в Миколаєві вже давно “тріщало по швах”. Колишні суднобудівні гіганти задовго до 2022 року займалися майже виключно судоремонтом, а численні проєкти типу “Корвет” і тому подібні масштабні плани залишалися лише на папері та у виступах чиновників. Утім маломірне суднобудування зберігалося й розвивалося, будували човни, гоночні та надсучасні розкішні яхти. Після повномасштабного вторгнення бізнес завмер, але не “потонув”.
В перші ж дні великої війни малотонажні верфи займалися нагальними потребами міста: зварювали протитанкові їжаки, розвозили пісок, готувалися до збройного опору, і головне намагалися зберегти людей. Директор підприємства “Гольфстрим” Олександр Кушнирьов розповідає, коли оговталися від першого шоку, постало питання, що робити далі і як не втратити бізнес, який будувався все життя.
Ще кілька років тому спеціалісти “Гольфстриму” опанували технологію будівництва моторних човнів з надміцного пластику, і під час війни ці проєкти переробили на “оборонні рейки”, розробили кілька варіантів човнів, які можуть стати у нагоді як військовим, так і медичним службам, саперам гуманітарного розмінування тощо. “Ми побудували кілька варіантів цих човнів, провели ходові випробування, це наш обов*язок і наше прагнення допомогти у здобутті перемоги, – каже Олександр Кушнирьов. – Частина колективу, звісно, мобілізувалась до лав ЗСУ, частина залишилася і далі працює. Ми зараз у ці непрості часи шукаємо вихід на зовнішні ринки, бо продукція, яку ми напрацювали ще до війни і вже під час війни, конкурентоспроможна. Ми не складаємо рук.”
На разі підприємство веде перемовини із Данською компанією Dana Dynamics, яка розробляє системи безпілотного керування плавзасобами, щоб облаштувати їхніми системами миколаївські човни. Якщо уряд Данії погодить проєкт, то ймовірно ними може бути профінансовано будівництво і облаштування десятьох човнів, які будуть передані спеціалістам з гуманітарного підводного розмінування, а підприємству дасть змогу залишатися на плаву і робити свою справу й надалі.
До речі, 25-26 листопада у Львові пройшла перша у світі міжнародна практична конференція з підводного розмінування, на якій спеціалісти з різних галузей представляли свої розробки, які допоможуть в очищенні вітчизняних акваторій. Зокрема йшлося і про човни, і про надводні і підводні дрони, системи знищення вибухонебезпечних предметів просто під водою. Компанія “Гольфстрим” також взяла участь в конференції, представивши один готовий човен і два макети, які за наявності фінансування можна було б вже зараз побудувати за лічені місяці. Між учасниками конференції були підписані меморандуми про співпрацю та обмін досвідом, тож підводне розмінування може стати рушійною силою подальшого розвитку “водного” бізнесу.
Проектування та наука
Однією з найголовніших галузей у водному бізнесі є власне проектування плавзасобів, які складатимуть майбутній флот. Зараз конструкторські бюро, що займаються проектуванням плавзасобів, опинилися в тихій, але дуже глибокій кризі. Вона менш помітна на тлі фронтових новин, але має не менший стратегічний вплив. Йдеться про падіння кількості замовлень, критичний дефіцит кадрів і майже відсутність умов для розвитку галузі, без якої країна не може розраховувати на власну морську безпеку.
За словами головного конструктора КБ ProLine Сергія Мірошника, ринок проектування суден в Україні фактично зупинився.
Державні замовлення з’являються вкрай рідко, точковими рішеннями і здебільшого у сфері ремонту старих суден. Повноцінні проєкти нових плавзасобів українські замовники не ініціюють або замовляють в країнах Балтії чи в Європі. Бізнес не ризикує вкладатися в суднобудівні розробки, коли війна руйнує логіку інвестицій і не дає гарантій безпеки виробництва. Як результат конструкторські бюро працюють в режимі виживання: невеликі команди тримаються на окремих дрібних контрактах або виконують фрагментарні інжинірингові послуги, не маючи можливості розгортати комплексні проєкти.
Другий пласт проблеми лежить у кадровому вимірі. В Україні фактично відсутня повноцінна система підготовки сучасних суднобудівних конструкторів. “Щоб піднімати серйозні проєкти, немає людей. – каже Сергій Мірошник, – працюють наразі самі пенсіонери, але вони фізично вимирають, багатьох ще до війни “скосив” Covid, молодь втекла і працює, наприклад, в Болгарії.”
Утім навіть в таких скрутних умовах КБ ProLine продовжує триматися на плаву.
За словами Сергія Мірошника, навіть після повномасштабного вторгнення їхнє підприємство не згорнуло свої розробки, вони налагодили дистанційну роботу online, бо треба було виконувати контракти для замовників з Казахстану та Хорватії. Це дозволило протриматися у найскладніші моменти, зараз також шукають потенційних клієнтів і дуже сподіваються на вітчизняні контракти, адже війна показала, що Україна потребує власного флоту, як воєнного, так і цивільного.
Спорт
Саме з вітрильників свого часу почалася популяризація Миколаєва, як міста «на хвилі», і саме яхтсмени стали рушієм специфічного малого бізнесу «на воді». З‘явилися численні послуги з перевезень, прогулянок на яхтах та човнах, проведення урочистих заходів під вітрилами тощо.
Капітан моторного катера «Ліберті» Олександр Воронцов був одним із тих, хто «упіймав хвилю» і побудував свій бізнес на прогулянках акваторією річок Інгул та Південний Буг. Колишній яхтсмен став власником моторного катера, власноруч відремонтував його та побудував свій прогулянковий бізнес «з нуля», досягнувши такої популярності, що без його біло-червоного борту неможливо було собі уявити вечірню Набережну.
В перші ж дні повномасштабної війни акваторії були закриті, вихід на воду був заборонений, а “Ліберті” готувався стати евакуаційним судном.
“Наша задача була підготувати катер, спустити його на воду і готуватися до можливої евакуації людей на інший берег у разі підриву мостів та інших позаштатних ситуацій, – розповідає Олександр. – Катер стояв біля причалу, двигун був постійно прогріт, а це була зима, лютий- березень 2022 року, мороз, сніг, ми з екіпажем ночували на борту. Нам подавали запити від різних гуманітарних організацій, яку кількість людей ми зможемо взяти, скільки часу нам знадобиться, щоб перевезти людей на той берег і повернутися, щоб взяти наступну партію.”
На щастя, цього не знадобилося, катер знову повернувся на базу для ремонту та техобслуговування, де він і простояв весь цей час аж до весни 2025 року. Звісно, ні про який бізнес не могло бути й мови. Навесні поточного року після тривалих обговорень місцевою владою було ухвалено рішення про часткове відкриття акваторій, які були перевірені співробітниками ДСНС і визнані безпечними. Було надано дозвіл на вихід, і Олександр з командою не гаючи часу спустив катер на воду і почав потихеньку відновлювати прогулянки.
“Нам дали дозвіл на вихід лише у світлу пору доби і за певних умов, але це вже дає нам певне “вікно” для ведення підприємницької діяльності, а людям – можливість відпочити на воді”, – розповідає Олександр Воронцов.
Зараз на катері можна вийти на прогулянку, його можна орендувати для групових заходів, а також у вихідні дні проводяться екскурсії з історії міста Миколаєва, яку веде одна з найвідоміших екскурсоводів Миколаєва Тетяна Губська.
Також Миколаїв має кілька спортивних баз та яхт-клубів, що використовуються для підготовки спортсменів, зокрема в акваторії для вітрильного спорту, веслування та інших видів спорту.
Під час війни спонсорство та державне фінансування для розвитку спортивної інфраструктури було значно зменшено, що зробило багато проєктів з розвитку спорту неможливими. Через відсутність стабільності та безпеки, спортивні змагання, які зазвичай проходили в Миколаєві, були або скасовані, або перенесені в інші регіони.
Після підриву Каховської ГЕС, рівень води в Південному Бузі піднявся на кілька метрів і весь обласний яхт-клуб перетворився на суцільну “венецію”, тоді спортсмени допомагали один одному підняти судна, відкачати воду, розчистити рундуки й гаражі, коли здавалося, що майно пошкоджено безповоротно.
Але яхтсменів “голими руками не візьмеш”. Навіть під час закритої води вони доглядали свої судна та готувалися до змагань. Дехто з молодих спортсменів, на жаль, покинув Україну і тренується за кордоном, але левова частка залишилися на місці, і цього року вже почалися перші змагання серед дітей та юнаків, а також дорослі крейсерські перегони.
Як у Миколаєві відроджують водну інфраструктуру не на словах
Одна з головних проблем, яка заважає розвитку бізнесу – це, звісно, війна. Не в широкому сенсі, а конкретно: закриті та заміновані акваторії, заморожені інвестпроєкти, відсутність замовників, зупинена водна інфраструктура і невизначене майбутнє. Утім одним із тих, хто не чекає примарного «потім» став «Центр підтримки бізнесу та економічного розвитку».
Фактично Центр узяв на себе роль координатора і каталізатора процесів, без яких відродження водної інфраструктури Миколаєва залишилось би лише красивим словом у паперових стратегіях. Він об‘єднує всіх дотичних до водної галузі, формує середовище, в якому різні проєкти стають можливими.
Йдеться про підготовку концепцій, роботу з бізнесом, архітекторами, міжнародними партнерами, а головне — про перетворення локальних ідей на зрозумілі інвестиційні та донорські пропозиції. Саме так з’являються проєкти на кшталт водного хабу Aquaport Mykolaiv і концепції «Водного палацу» — не як абстрактної мрії, а як майбутнього багатофункціонального простору, що поєднує спорт, освіту, підприємництво та водну інфраструктуру.
Ще один напрям, де роль Центру помітна особливо чітко, — робота з підприємцями. За словами керівника Центру Артема Ващиленка, у них є певні інструменти грантової підтримки підприємцям як міста Миколаєва, так і Миколаївської області, частина з яких є галузево орієнтованими, а частина відкрита для різних видів діяльності.
«Ми провели Blue innovation challenge, тобто це конкурс інноваційних проєктів для підприємств, які дотичні до блакитної економіки (економіка, пов‘язана із водними ресурсами – ред.), в рамках даного грантового проєкту 7 підприємств отримали реальну фінансову підтримку на свою роботу та подальший розвиток» – розповідає Артем Ващиленко.
«Насправді, інструментів підтримки не так багато, але вони є, – каже пан Артем. – Традиційно кожна фінансова допомога має йти разом з інструментами навчання. Сьогодні ми розуміємо, що знання наших підприємців не завжди є актуальними, тому навички з бізнес-планування, оцінки ризиків, маркетингу є вкрай важливими, тож у нас є відповідні навчальні програми.»
Важливою є й інформаційна складова: інформування про інші грантові програми, інструменти менторингу, супроводу, доступу до виставкових майданчиків тощо. «В позаминулому році ми організовували перший національний стенд України на виставці «Європорт», – розповідає Артем Ващиленко. – Раз на два роки в Роттердамі відбувається найпотужніша морська виставка в Європі, сфокусована як раз на портовій діяльності та маломірному судноплавстві. Україна в особі міста Миколаєва і десятьох миколаївських підприємців була представлена на цій виставці власним великим стендом з можливістю пошуку партнерів, з можливістю представлення власної продукції, організації перемовин тощо»
Центр тут виступає посередником між міською владою, бізнесом і міжнародними структурами. Він допомагає перекладати мову глобальних програм на мову конкретного міста: де, що і навіщо робити саме в Миколаєві, а не в абстрактному «південному регіоні».
З метою просування та реалізації інтересів Миколаєва, як центра суднобудування, судноплавства, освіти та спорту незабаром планується створення так званого Морського зібрання – органу, який складатиметься з представників портів, заводів, верфей, конструкторських бюро, водного транспорту та навіть спортивних та морехідних шкіл. Бо усвідомлення важливості мореплавства має починатися з дитинства, гуртків судомоделювання та вітрильного спорту, вважає Артем Ващиленко.
Згуртованість
Всі сторони, хоча б якось дотичні до водної інфраструктури згодні з тим, що головна сила у єдності та співпраці «різних родів військ». Колишні конкуренти забули минулі розбіжності і разом засідають в комітетах та робочих групах, обмінюються досвідом, просувають ідеї, життєво важливі для галузі в цілому, а не тільки для їхніх підприємств. Крім цього сплачують податки та зарплатні, підтримують ЗСУ та займаються волонтерством.
Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну кардинально змінив ситуацію для бізнесів, пов’язаних з акваторіями та водною інфраструктурою в Миколаєві. Відновлення цих секторів після війни потребуватиме величезних зусиль, як з боку держави, так і приватного сектору, а також міжнародних партнерів.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обовʼязково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
