В разі підняття рівня Олександрівського водосховища під водою опиняться цінні землі та пам’ятки національного значення.
За красу та незайманість Бузький Гард називають українською Швейцарією. Живописний глибокий каньйон з крутими скелястими берегами розташувався на річці Південний Буг. А ще це історичне місце, де був центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького. У 2009-му році з метою збереження, відтворення і раціонального використання унікальних природних та історико-культурних комплексів тут, у басейні Південного Бугу створено Національний природний парк «Бузький Гард». Сьогодні частина території парку може бути затоплена. Є наміри атомників підвищити рівень Олександрівського водосховища до 20,7 метрів. Тобто острови, де стояли козаки, назавжди будуть втрачені. Під воду піде не міфічний острів-держава Атлантида, описаний Платоном, а реальна історія, місцевість, яка частково збереглася з часів козацької доби.
Серед скель козацької слави
Найменування парку походить від поняття «гард» — спеціальної споруди для вилову риби, що використовувалася за козацьких часів. За словами старшого наукового співробітника Миколаївського краєзнавчого музею Наталії Гаркуші, територія козацької Буго-Гардівської паланки, безумовно, представляє історичну, археологічну, культурну цінність. У 30-80-ті роки 18 століття тут існували поселення-зимівники українських козаків. Вони займалися господарством, розводили худобу, взимку сюди приїжджали з табору молоді козаки, які не планували в той рік вести військові походи, а восени обози з продовольством відправлялися до табору в іншому місці.
— На цій території люди проживали століттями, і саме з північних районів області починалося освоєння нашого краю. Місця дають настільки багатопрофільний багатющий матеріал, що треба боротися за збереження цього історичного об’єкту, аби розкривати нові сторінки історії. Там є можливість продовжувати дослідження. Якщо не зробимо зараз, цей об’єкт для науки буде назавжди втрачено.
В Інституті археології НАН була створена спеціальна експедиція під керівництвом іменитого науковця Миколи Товкайла.
Як пише в своїй праці «Запорізький Гард: правда й вигадки», Микола Товкайло, — «станом на сьогодні в результаті будівництва гідроспоруд Ташлицької ГАЕС уже повністю зруйнована Паланкова балка, місце розташування головного військового табору та козацького кладовища. Заповнення Олександрівського водосховища до відмітки 16,9 м уже призвело до часткового затоплення Клепаного (Ґардового) острова та нижньої частини Ґардового порога (брояки). Рівень водосховища вже піднімали на потребу Южно-Української АЕС. Затоплені неймовірні історичні ландшафти. (На фото). Зараз вимагають підняти до 20,7 метрів». Що далі?
Гарні наміри і трохи лукавства
Виявляється, атомники переслідують начебто благородні цілі. Про що й розповів Олег Коріков, заступник начальника управління капітального будівництва відокремленого підрозділу «Южноукраїнська АЕС» НАЕК «Енергоатом».
— Була заява про наміри з приводу підняття рівня Олександрівського водосховища у зв’язку з реалізацією проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС». Минулий рік продемонстрував, що з водогосподарством на річці Південний Буг не все гаразд. Посуха вичерпала воду, тож водокористувачі недоотримали очікуваної кількості. Тобто, населені пункти, які знаходяться нижче по течії, Вознесенськ, Олександрівка, Нова Одеса опинилися без південно-бузької води. Водокористивучі нарікають, виставляють претензії, — аби атомна станція дала воду з Олександрівського водосховища. Ми її дати не можемо, якщо не піднімемо рівень Олександрівського водосховища на відмітку у 20,7 метрів. Така можливість є. Адже акумулюємо воду у повноводні часи та можемо подати її в посушливий період.
Атомники занепокоєні санітарними попусками (цей специфічний термін означає стан санітарного стану річки, а попуски потрібні в разі порушення того стану, для вирівнювання балансу). Санітарні попуски відкривають, коли ріка не справляється з встановленими санітарно-епідеміологічними нормами. Другу причину необхідності підняття рівня Олександрівського водосховища також озвучує співробітник атомної станції. «Влітку ми працюємо зі зниженим навантаженням, лише на два блоки — зазначає Олег Коріков. — Особливість термодинамічного циклу будь-якої електростанції полягає в тому, що ми повинні для виробітку електроенергії розсіяти частину теплової енергії. Вона розсіюється на водоймах-охолоджувачах. Для забезпечення роботи трьох енергоблоків влітку, необхідно побудувати систему до-охолодження, тобто бризкальні басейни. Додаткові сім мільйонів кубометрів води потрібні, щоби могла працювати ця система бризкальних басейнів».
Взагалі-то, підняття рівня Олександрівського водосховища необхідне виключно атомникам, аби в роботі одночасно знаходилося три блоки Южноукраїнської АЕС та два гідроагрегати Ташлицької ГАЕС. Лише одне заважає для досягнення благих намірів. 26 гектарів земель, що знаходяться під Національним парком «Бузький Гард».
Втім, не дуже й заважає. З парком можна й «порішати». Наприклад, запропонувати вилучити ці землі з категорії «цінних», взамін отримати інші землі такої ж площини.
В ручному режимі
На сполох з причини намірів підняття рівня водосховища б’ють екологи, історики, громадськість. Так сталося, що Південний Буг став «ручною» річкою, що піддається керуванню. В інтересах економічних та енергетичних.
Як зазначає заступник начальника Південно-Бузького басейнового управління Анатолій Грищенко, на річці 16 крупних водосховищ, де побудовані ГЕСи, є ТЕЦ. Хмельницька, Вінницька область, Южноукраїнськ, Первомайськ, Вознесенськ, Нова Одеса. За його словами, існує проблема зарегульованості. «Ми кожного ранку вивчаємо ситуацію з приводу повноводності ріки, — ділиться Анатолій Віталійович, — якщо є питання стосовно недоотримання води, ми чуємо претензії водокористувачів і вирівнюємо ситуацію. Фактично регулюємо річку в ручному режимі. Затверджені режими роботи водосховищ, а водокористувачі повинні дотримуватися тих режимів». Грубо кажучи, — якщо мало води для водокористувачів, — включають вентиль, якщо багато — прикривають.
Чиновник стверджує, що рівень водосховища слід підвищувати, аби давати санітарні попуски при маловодних роках. «Якщо піднімуть до відмітки 20,7, ми зможемо робити постійно санітарні попуски в маловодні роки. Санітарний попуск — це прорахований спеціалістами обсяг води, коли річка може сама очищуватися. В нас Південний Буг сам очищуватися вже не може. Минулого року річка не самоочищувалася протягом 100 днів, показники становили менш 17 куб.метрів за секунду. Щоправда, в цьому році такої проблеми немає».
Дивно. Століттями Південний Буг тік, як йому хочеться. Повноводним був, для рибальства придатним, човни ходили. Зрештою відбулося втручання в природний процес. Набудували ГЄСів та АЕСів, тепер намагаємося відновити повноводність річки.
За словами заступника начальника управління екології Миколаївської олдежадміністрації Ірини Трофімової питання підвищення рівня водойми вирішують нагорі. «На сьогодні ділянка, яку планують затопити, входить до меж Національного природного парку «Бузький Гард» і острів, який може потрапити під затоплення має історичне значення, — зазначила чиновниця. — Це особливо цінні землі та, якщо йти шляхом виведення зі складу парку, — все непросто. Через Кабінет Міністрів, Верховну Раду, громадські слухання. Слід зрозуміти, наскільки важливий підйом води і втрата цінних земель».
Потреби атомників зрозумілі. Непогано, аби потреби населення стали зрозумілими. Інформація з офіційних джерел. «Пік будівництва атомних станцій як в Україні, так і в світі припав на 70-80-ті роки минулого століття, тож у 2015-му середній вік світового реакторного парку наблизився до 30 років. Нині необхідні величезні капіталовкладення на їх модернізацію. Наприклад, лише один реактор у Франції потребує від одного до чотирьох мільярдів євро. Тож дедалі частіше реактори у США та Європі закриваються через неспроможність конкурувати з іншими джерелами енергії. Тому сьогодні частка атомної енергії в загальному комерційному виробництві електрики у світі становить лише 11 відсотків».
Отже, атомники пропонують затопити Бузький Гард, позбавитися історичної пам’ятки, знищити ендемічну флору-фауну. Чому ж свого часу не прорахували потреби електростанції, не передбачили втрати, не прогнозували наслідки? Чому сьогодні маємо втратити безцінний куточок живої природи?
Коментар спеціаліста. Олег Деркач, відомий український еколог «Заслужений природоохоронець України».
Ми нарешті повинні вирішити наскільки для нас важлива культурна та природна спадщина. Економічне зростання не можна забезпечувати будь-якою ціною: прискорювати шляхом знищення природних ландшафтів, об’єктів природно-заповідного фонду, окремих феноменів. Невже заради енергетичних потреб слід затопити частину Національного природного парку, знищити об’єкт національної природної культурної спадщини, історичний ландшафт, центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького?! По-перше, таке рішення порушує Закон України «Про природно-заповідний фонд», в якому зазначається, що змінити межі парку та вилучити землі можна лише в тому випадку, коли територія чи об’єкт втратили природоохоронну цінність. Очевидно, що землі Бузького Гарду цінності не втратили. По-друге, Бузький Гард — це комплекс культурної, історичної, екологічної спадщини, особливий ландшафт. Втративши його, відновити вже неможливо. Яким чином можна відновити місця, де козаки ловили рибу? Яким чином можна відновити ті види рибин, що перебувають виключно тут? Їх, цих унікальних риб (шамая дунайська, вирезуб, марена дніпровська, близько 30 інших видів) влаштовує саме швидка течія, пороги, вода збагачена киснем, особливі умови життя. Як можна замінити чи побудувати ставки, де вирощувати товстолоба, білого амура, коли йдеться про зовсім інші види тваринного світу. Наступне питання, основне. Може, хтось і вигадає чудодійний варіант перенесення риб, рослин, тварин та їхнє відтворення у часі та середовищі. Але ж поки ніхто не зміг відтворити мамонта чи динозавра. Ніхто з мертвої води живу не створив. Так само ці об’єкти живої природи безцінні.
На фото Олега Деркача
Gard2005 – так виглядав Бузький Гард у 2005-му році
Gard2015 – після підвищення рівня водосховища Південний Буг змінився.
Derkach – Деркач Олег Михайлович, відомий українській еколог, «Заслужений природоохоронець України».
Автор – Олена Івашко.
