30 листопада у виставочному залі Миколаївського міського Палацу культури та мистецтв відбулось відкриття фотовиставки під назвою “Наші”.Лаконічну назву фотовиставка отримала не випадково – на відкритті були представлені фотографії з гарячих точок АТО, а також яскраві та визначні моменти з життя наших миколаївських бійців під час виконання військових дій. Організатором виставки став В’ячеслав Сімченко, директор Миколаївського тепловозоремонтного заводу.
Двома музичними композиціями, присвяченими війні, що прозвучали, мов крик душі, відкрив виставку Володимир Сємішнкін, безпосередній учасник бойових дій, автор та модель деяких фотографій виставки. «Закопати зло, щоб воно не воскресло…» – слова Володимира стали майже крилатим виразом, що процитувала на відкритті начальник міського правління культури Лілія Заворотня.
На виставці В’ячеслав Сімченко процитував поезію Юрія Любарова, миколаївського письменника та краєзнавця: “Мы живем как будто нет войны”. А війна є, і вона ближче, нім ми іноді думаємо. І лише завдяки нашим мужнім та відважним воїнам, війна справді залишається осторонь нашого міста. Ця виставка в якійсь мірі є унікальною, тому що в ній немає професійних фотографій, до яких звикли відвідувачі подібних заходів. Ця виставка народна, тому що вона створена силами бійців. На виставці представлені фотографії з особистих архівів. На фото ви знайдете біль, сум, силу і гордість.
Юрій Степанець, зам мера Миколаєва, позивний Апостол, який нещодавно був у зоні АТО, теж відвідав виставку і особисто висловив подяку В’ячеславу Сімченку за проведення заходу.
Сергій Танасов, чия каска прострілена і представлена як експонат виставки, звернув увагу на те, що на кадрах відвідувачі побачать звичайних людей, волонтерів, що згуртувались проти ворога. Також учасник АТО сказав, що деякі бійці отримали рани душевні, які є не менш болючими та глибокими, ніж тілесні, що бійцям потрібно наше дружнє плече.
Кульмінаційним моментом виставки став показ короткометражного фільму, знятого на телефон. Відвідувачі виставки отримали нагоду переглянути живі кадри з місця подій під звуки пісні “Не твоя війна” легендарного гурту “Океан Ельзи” та відчути, що війна яка точиться вже не перший рік, стосується всіх нас, що це наша спільна справа.
Більше, ніж за два тяжких та виснажливих роки, у бійців зібралося немало вражень та спогадів, якими б вони хотіли поділитися з своїми рідними та близькими, друзями та просто жителями міста. За словами самих бійців, коли робилися ці кадри, ніхто й не думав, що колись буде організована ціла урочиста виставка фотографій, зроблених на простий телефон.
Веселі та сумні, урочисті та побутові, живі та постановочні кадри по вінця сповнені гострих непідробних емоцій. Нам, жителям міста, які щодня ходять на роботу, відпочивають, відвідують кіно, театр, п’ють запашну каву в кав`ярнях, дуже рідко випадає нагода замислитись, а як там, де цього всього немає, як доводиться людям, які кожного дня проживають, як останній, які емоції та враження переживають щодня захисники нашої Батьківщини. Ця виставка надає нагоду всім жителям міста, і тим, хто немає жодного відношення до подій, що відбуваються в зоні АТО, а також тим, хто кожного дня відчуває тінь війни, хоч на йоту відчути емоції та переживання, що панують в зоні ризику.
Сергій Гуссіді, боєць 90-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади, що фігурує на фотографіях виставки, зізнався в тому, що десь в глибині душі все ж таки вірив і надіявся на те, що зроблені наспіх кадри на старий чорний смартфон, що пройшов разом с Сергієм всю війну, вогонь, воду, міцні морози та болото, колись стануть в пригоді, а не будуть стерті з пам’яті назавжди. Сергій працює вчителем захисту вітчизни та фізичної культури в школі № 6, а також викладає в Миколаївському педагогічному університеті на кафедрі військової підготовки. Своїм студентам, майбутнім захисникам, Сергій намагається передати власний реальний досвід, що набув під час виконання бойових завдань АТО.
Ірина Павленко
