Перший президент федерації кінного спорту Анатолій Бєлов розповів у своєму бліц-інтерв’ю про зміни у кінному спорті за 30 років та про вступ до міжнародної федерації кінного спорту FEI.
– Ви один із засновників кінного спорту в Україні. Розкажіть, як все починалося?
– Одразу хотів би зазначити, що кінний спорт існує в Україні давно. Так, я стояв у витоків першої федерації кінного спорту. Це відбулося у 1991 році, коли Україна нарешті отримала незалежність. Як доля пов’язала мене з кінним спортом? Я багато років їздив верхи, з самого дитинства. Потім у 80-х роках під час спартакіади мене призначили відповідальним за кінний спорт. Наші спортсмени зайняли перше місце і завдяки цьому збірна команда України посіла друге місце в СРСР. Тоді і почався рух в організаційному напрямку. Федерація фізично існувала і до 1991 року, проте це був інший формат організації, структури та підпорядкування. Після створення окремого органу, у нас з’явилися свої плани, цілі та методи їх досягнення. До команди долучилися люди, які безпосередньо були пов’язані зі спортом — відомі спортсмени, чемпіони, зацікавлені люди. Генеральним секретарем новоствореної федерації було обрано Анатолія Шейка.
– Ви неймовірно важлива людина для кінного спорту нашої держави. Саме завдяки вам, Україна — член міжнародної федерації (FEI). Хто став ініціатором вступу до FEI та який був процес?
І до створення федерації я працював у сфері спорту. Мій досвід першого заступника голови спортивного комітету міста Києва, робота в об’єднанні «Спартак», робота заступником директора республіканського клубу дали мені доволі ґрунтовні знання, які стали в нагоді після очолення федерації — я знав, що для участі спортсменів у змаганнях поза межами держави необхідно визнання міжнародних організацій. Тому відразу після створення федерації ми почали готувати документи для вступу у Міжнародну федерацію кінного спорту. Це був не швидкий процес — з моменту подачі у 1992 році запиту на вступ і до прийняття нас до складу FEI пройшло більше року. Після перевірки представником FEI України та інших пострадянських держав у березні 1993 року на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро нас було прийнято до складу Міжнародної федерації кінного спорту.
– На Вашу думку, як змінилася ситуація у спорті? Як ви оцінюєте рівень цього виду спорту на сьогоднішний день? Які проєкти зараз найбільше перспективні?
Це дуже об’ємне питання, на нього важко відповісти, щоб вкластися в формат бліц-інтерв’ю, але спробую. Коли ми створили федерацію, ми часто мали зустрічі з президентами інших європейських федерацій, підтримували гарні стосунки та комунікацію з ними. Вже тоді ми усвідомлювали, що нашій державі дуже потрібні заможні інвестори, які були б зацікавлені у розвитку кінного спорту — підготовка спортсменів, розведення коней, створення тренувальних баз. Багато для розвитку кінного спорту зробив Олександр Онищенко, який став президентом у 2002 році. Завдяки йому наші спортсмени різних категорій отримали можливість виїхати на тренування за кордон, нам вдавалося запрошувати іноземних спортсменів для членства у збірній України. Це все відкрило для України участь у змаганнях міжнародного формату.
На сьогоднішній день є ті, хто займається розвитком спорту, проте ми опановуємо далеко не всі дисципліни спорту і це значна проблема, на мою думку. Наприклад, мене дуже засмучує той факт, що ми приділяємо так мало уваги вольтижуванню, адже багато відомих та талановитих спортсменів можуть вивести цю дисципліну і кінний спорт України на новий рівень. Мені пощастило обговорити це питання з Андрієм Білим і я радий, що вже декілька років в нашій країні є такий проєкт по розвитку вольтижування, в якому беруть участь юні талановиті спортсмени.
Якщо говорити про конкур та виїздку, то у нас дуже гарні та досвідчені спортсмени. Проте я не можу сказати, що ми вже досягли олімпійського рівня.
– Чого, на Ваш погляд не вистачає українському кінному спорту для більш стрімкого розвитку?
В цьому питанні багато факторів залежать від організаційних моментів установ державного рівня. На мою думку, потрібно об’єднати працівників національного рівня, представників територіальних організацій, власників приватних клубів та інвесторів. Наразі розвиток стимулюється власниками клубів, інвесторами, коневласниками, представниками певних організацій.
Проте вважаю, що має відбутися консолідація та об’єднання всіх зацікавлених сторін. Регіональні підрозділи можуть об’єднатися з клубами та працювати над створенням однієї команди для представлення України на міжнародному рівні. Якщо об’єднати підтримку спорнсорів та державне фінансування, можливості приватних клубів та вдалу організацію, можна досягти неймовірного результату.
– В цьому році ми святкуємо річницю — 30 років кінному спорту України. Як би ви підсумували цей період? Яку пораду ви б дали усім представникам кінної спільноти?
Як я і казав, об’єднуйтеся, припиніть шукати протиріччя та знайдіть шляхи досягнення спільних цілей. В дружбі ви зможете досягти неймовірних результатів і в межах країни, і на міжнародній арені.
– АКСУ продовжує активно займатися розвитком та популяризацією кінного спорту в Україні. Як ви оцінюєте діяльність АКСУ? На вашу думку, на що варто звернути увагу для подальшого розвитку?
Це складне питання, на яке важко відповісти в декількох реченнях. Асоціація — це чудова організація, яка займається рядом важливих питань та робить значну роботу. Але без об’єднання з федерацією та вирішення спірних питань остаточного результату буде досягти важко. Тільки об’єднання у вирішенні робочих питань призведе до очікуваного результату.
Статтю надано АКСУ-PEL
Штєйнбєрг Кароліна
