У лавах Миколаївської ветеранської організації працівників міліції нині близько 297 осіб “ліквідаторів”. Про ті, давні вже події, офіцери розповідають буденно, напевно, тому, що не вважають свою участь у ліквідації аварії на ЧАЕС чимось особливим. “Просто робота в нас така …”, – відповідають вони посміхаючись.
Можливо, у самій назві міста була визначена його трагічна доля?, – «черная быль»… Це тема окремих досліджень, а тоді, наприкінці квітня 1986 року, ніщо не віщувало біди.
Сучасне, красиве місто Прип’ять, побудоване серед природи, було одним із останніх досягнень радянської архітектури. Це було молоде місто і його мешканці, в основному, були молоді. Вони створювали сім’ї, виховували дітей, будували плани на майбутнє, але атом непередбачуваний. 26 квітня 1986 року прогримів страшний вибух, який поламав, спотворив не тільки споруди, а й життя, долі, здоров’я тисяч людей.
З тієї пори пройшло немало часу. Виросло ціле покоління, яке дізналось про Чорнобиль тільки із засобів масової інформації, які готують випуски до річниць трагедії. А багато хто і взагалі нічого не знає. Але, як би не намагалися замовчати, закрити цю сумну сторінку історії, Чорнобиль ще довго буде сам нагадувати про себе.
Ми ж можемо знати тільки те, що розкажуть нам ті, хто був у той фатальний час там, у Чорнобилі, в Прип’яті, і хто, незважаючи на перевищений будь-які допустимі норми радіаційний фон, на дозиметри, що зашкалювали, виконував свою роботу.
У житті, в основному, щастить мужнім і рішучим. Саме такі хлопці потрапляють під категорію “ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС”. А тоді, в далекі 80-ті, вони, не думаючи-не гадаючи про будь-які пільги, категорії та винагороди, йшли туди, де були потрібні.
У лавах Миколаївської ветеранської організації працівників міліції нині близько 297 осіб “ліквідаторів”. Про ті, давні вже події, офіцери розповідають буденно, напевно, тому, що не вважають свою участь у ліквідації аварії на ЧАЕС чимось особливим. “Просто робота в нас така …”, – відповідають вони посміхаючись.
– Я прибув до Чорнобиля у вересні 1986 року, – згадує полковник міліції Сергій Тюрін. Йшов п’ятий місяць після аварії. На станції працювали військові та фахівці-ліквідатори. Там був свій особливий режим.
А перед нами, співробітниками міліції, стояло інше завдання – забезпечення порядку, боротьба з мародерством, зловживаннями, злочинністю.
Всім здавалося, що Прип’ять – мертве місто. Дійсно тут не було жителів. Всіх евакуювали в терміновому порядку одразу після трагедії. Люди встигли прихопити з собою тільки документи і дещо найнеобхідніше. Закривали квартири, забирали дітей і спішно автобусами покидали смертельно-небезпечну зону.
Але хтось повинен був охороняти все кинуте, залишене наспіх. Стежити за тим, щоб у зону відчуження не проникали злочинні елементи. Ці завдання вирішували міліціонери.
Всі знали про високу радіацію, розуміли, що практично нічим не захищені, але служба є служба і ті, хто прибував до Чорнобиля, ніс її самовіддано і гідно. Можна пройти війну і не отримати поранення, якщо пощастить, але не видимий і безжалісний ворог – радіація зі своїх «лап» не випустить нікого.
Прип’ять зустріла нас порожніми вулицями і темними вікнами будинків. Але багато квартир були відчинені, замки зламані, речі розграбовані.
Коли вся країна намагалася рятувати людей, знайшлись і ті, хто, користуючись чужим горем, намагалися збагатитися. Їх не зупиняла радіація, їх не лякала променева хвороба. Вони нищили і грабували. Якраз під час мого перебування в зоні аварії дозволили жителям вивозити залишені речі. Люди приїжджали в свої квартири, завантажували машини і все, що могли, намагалися вивезти. Але кожну машину на виїзді перевіряли дозиметристи, і якщо фон завантажених речей не перевищував встановленої норми, дозволяли вивезення.
Ось і опинилися серед цих перевіряючих фону «швидкі» хлопці, які, зупинивши машину, вимагали певну і чималу суму грошей. Не заплатиш, поставимо високий фон і нічого не вивезеш. Заплатиш, їдь. Можна і без заміру. І таких потрібно було виявляти і брати «на гарячому».
А скільки неподобств творилося у довколишніх селах. Дозрілі яблука, виноград, та й іншу сільгосппродукцію – молоко, яйця – нічого не можна було вивозити з радіаційної зони. Але вона різними нелегальними шляхами потрапляла на ринки, де люди, нічого не підозрюючи, її купували. З цим теж треба було боротися.
Співробітники міліції, що побували в Чорнобильській зоні, виконували свої завдання та несли цілодобове чергування. І ніхто з нас не знав, скільки рентген схопив, і як це відобразиться на здоров’ї у подальшому. Та й не думали ми про це. Ніколи було. – згадує полковник.
Читайте також: У Миколаєві нагородили героїв-ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС (ФОТО)
