Можна не сумніватися, що історія 23-річної італійки Джулії Шифф стане сюжетом романтичного фільму. Разом з українськими воїнами вона захищає Україну на Миколаївському напрямку.
Своїми пригодами вона поділилася із виданням CORRIERE DELLA SERA.
Шифф народилася у провінції Венеція, у містечку Міри. Вона була курсанткою авіаакадемії Поццуолі. Джулія стала відома всій Італії, після того, як викрила випадки дідівщини у військово-повітряних силах. Розчарована у цьому, дівчина залишила збройні сили Італії.
Після початку повномасштабної агресії росії, дівчина прибула в Україну та вступила до Інтернаціонального легіону. Вона була зарахована до команди українського аналога, ізраїльського загону спецоперацій «Мосад».
Вона тренувалась зі спецназівцями із усього світу, на полігоні та в полі.Була в Ірпені та Бучі. Потім базувалась на Донбасі (Бахмут і Краматорськ). Наразі боронить Миколаївську область. Джулія розповідає: «За останні двадцять днів я ризикувала бути вбитою двічі. Якось ми були на завданні в херсонському напрямку, і наша бронемашина потрапила під обстріл, вона опинилася в каналі. Шолом розірвався, і я вдарився головою. У мене все ще є шишка. А іншим разом: була ніч, ми намагалися проникнути в окуповане село, росіяни нас помітили і почали бомбити. Я була спокійною і допомагала колегам у скруті. Кинувшись на землю, я вдарилась зубами о зброю. Найближча артилерійська бомба впала за два-три метри від мене. Під час цієї операції загинуло четверо моїх побратимів. Один був моїм близьким другом, і мені довелося сказати його дівчині, що його вже немає. Я хотіла би повернутися і знайти його тіло».
«Немає іншого місця, де б я хотіла залишитися. Поки що так, а потім побачимо», каже Джулія, хоча зізнається, що дуже сумує за батьківщиною, собакою та італійською їжею. Додає: батько розуміє, чому вона в Україні, та пишається нею.
Вибір залишитися воювати, Джулія зробила не тільки через боротьбу за близькі їй загальнолюдські цінності. В Україні вона зустріла свою другу половинку.
Джулія каже:«Я залишаюся також тому, що я закохалась. Він наполовину – українець, наполовину – ізраїльтянин. Ми воюємо в одній бригаді. Йому 29, він найкращий солдат, якого я зустрічала, і найкращий чоловік. Ми також компаньоны на полі і бережемо один одного. Його позивний – «Вовк», тож жартома нас іноді називають місіс і містером Вовк, навіть якщо насправді моє бойове прізвисько «Кіда».
Вона єдина жінка серед італійців, котрі воюють на боці України.
Вона каже: «Якщо росія перестане воювати, війна закінчиться. Якщо Україна перестане воювати – Україні кінець. Росіяни – живуть у брехні. Під час останнього заходу ми захопили двох російських військових, так вони дякували нам за те, як ми до них ставилися; за те, що їм дали їжу. Днями мій командир показав мені відео, зняте в Італії, де росіяни напали на демонстрацію проти війни. Мені було соромно. Вони звинувачують українців у нацистах, а нацисти – це вони. Росіяни скоїли тисячі військових злочинів, вони винищують і депортують цивільне населення. Ніхто чомусь не каже про це, але серед захисників Маріуполя на «Азовсталі» батальйон «Азов» теж нараховував численних євреїв. Для мене – росії немає виправдань: ми повинні реагувати на цю агресію. Я вважаю це агресією проти всього світу, проти свободи і демократії, проти моїх цінностей».
На думку спадають аналогії. 85 років тому Інтернаціональні бригади, укомплектовані добровольцями з усього світу, вступили у бій із фашистами Франка та Гітлера.
Фашизм був переможений. І в 21 столітті українці, разом із добровольцями Інтернаціонального легіону, переможуть фашистів путіна.
СЛАВА!