Світовий рекорд зі станової тяги встановила миколаївська атлетка Юлія Олізаренко на на турнірі “Old School Strongman” з богатирського багатоборства.
Жінка підняла 250 кілограмів і стала чемпіонкою Європи.
Про свій спортивний шлях та мотивацію жінка розповіла кореспондентам Суспільного.
60-кілограмовий логліфт піднімає під час тренувань атлетка Юлія Олізаренко. Каже, це чоловічий снаряд. Жінки зазвичай тренуються з вагою 35 кілограмів.
“Логліфт стояв в залі. Тренувалися хлопці, і вони вирішили спробувати, яке ж воно. Вдвох трохи підійняли,кажуть: “Боже, як вона його підіймає?”
Жінка 10 років у пауерліфтингу. Розповідає, спочатку поїхала на змагання з чоловіком як глядачка.
“І, подивившись на змагання, я подумала: я так можу. Сказала чоловікові, що хочу з ним тренуватися. Він, звичайно, не повірив”, — пригадує вона.
Спортсменка тренується тричі на тиждень, а тренером став її чоловік. Каже, іноді важко знайти час на тренування, адже працює викладачкою англійської мови.
“Але також для мене це стало трохи складним, тому що мій чоловік вирішив іти захищати державу, він став військовим”, — говорить вона.
Згадує, як на одне зі змагань виходила з травмою. Тоді їй треба було підняти в становій тязі на 30 кілограмів більше, ніж підіймала до цього.
“Але в мене була ціль, бо був рекорд, який встановила росіянка, — 185 кілограмів у становій тязі. І мені було принципово його “перебити”. І я памʼятаю цей момент, коли я потягнула 187,5 кілограмів. У мене аж дихання перехопило”.
Та найбільше пишається перемогою на чемпіонаті Європи та своїм нещодавнім світовим рекордом: жінка підняла 250 кілограмів у становій тязі.
“В мене була повністю розірвана долоня. І я виходила на світовий рекорд, коли була така невеличка травма. Досить неприємно і дуже важко емоційно зібратися, коли в тебе щось болить”, — каже вона.
Розповідає, коли готувалася до змагань, навіть не думала про рекорд. Запропонували спробувати це зробити вже на турнірі після виконання вправ.
“Виявилось, що це був не лише рекорд в становій тязі. Але й рекорд у підйомі Зерхера — вага 170 кілограмів. Коли я вже зайшла за трибуни, то на мене почали бігти всі спортсмени: і хлопці, і дівчата. Тобто там був такий шквал емоцій”.
Говорить, також одна з найцінніших її нагород — здобута в Одесі.
“Там були зроблені кубки з набоїв наших військових. І у мене вдома стоїть така нагорода, вона для мене дуже символічна. По-перше, це нагорода за мій труд, а по-друге: це нагадування, як складно можуть даватися мої тренування, мої спортивні досягнення та про великий внесок наших військових”, — каже атлетка.
Говорить, досі стикається із суспільними стереотипами щодо жінок у важкій атлетиці.
“Коли чуєш: “Ну все, будеш, як мужик, перекачаєшся”, “Ой, спина буде боліти”, “Ой, дитину не народиш”, “Не вийдеш заміж, хто на тебе подивиться”, “Будеш погано виглядати після 30 років”. І я завжди посміхаюсь, відповідаю: “Мені 37 років, я 17 років у шлюбі, у мене сину скоро 16, я прийшла в спорт силовий вже після народження дитини”, — говорить жінка.
“Можна бути чарівною феєю, але все одно знайдеться той, хто скаже, що ти все одно якась не така”.
Каже, мріє, аби в Миколаєві було більше змагань з різних видів спорту.
