Виступ на засіданні круглого столу «Мистецький світ Миколи Вінграновського в контексті сучасної доби». Тематичний блок «Поетика та стиль: художнє мислення Вінграновського, поетичне новаторство та філософія». Тема виступу: «Світлоносна енергія слова». м. Первомайськ, 26 травня  2026 р. Артхаб “Вінграновський”

Концепція любові митця

Микола Вінграновський — митець, чия поява в літературі стала «викликом» та назавжди змінила уявлення про можливості українського вірша. Він прийшов як режисер  і як поет, що відчуває слово на дотик і смак.

Його творчість — це жива енергія духу. Автор свідомо залишає паузи між словами, заповнюючи кожну крапку глибоким підтекстом. Він не просто дає нам текст, а запрошує до духовної співпраці, довіряючи нам самостійно розкрити таємницю його образів.

Художнє мислення Вінграновського неможливо осягнути без його концепції Любові, яку він розгортав у трьох вимірах:

• Особистісному: як нерозгадана таємниця серця.
• Суспільному: як любов до рідної землі та народу.
• Глобальному: де любов виступає законом Усесвіту та основою гармонії.

Його ліричний герой проносить це відчуття крізь роки, стверджуючи: «Я вас люблю, як сіль свою Сиваш» («Вас так ніхто не любить. Я один».). Ця «вирна любов» була для нього стимулом до творчості й боротьби.

Одним із найяскравіших новаторств Вінграновського є його авторське словотворення. Василь Герасим’юк зазначав, що про вірші Вінграновського варто казати не «текст», а саме «твір», оскільки це твориво «цілої» людини, що охоплює емоції, рефлексію та пластичну роботу. Для нього слово було живим «творивом», яке він випробовував на всі рецептори.

Ми бачимо це у створенні неологізмів: у ластівки – «ластівенятко», у шовковиці – «шовковенятко», у стежки – «стеженятко». Ці новотвори — не просто мовна гра, це спосіб вписати радість життя та материнства у структуру світобудови.

Його складні епітети та кольороназви вражають точністю: «осінь золоторога», «вечірньосірогусо» або знаменита «стежка стежкояблуката». Він уникав стандартів, вірячи в «диво», яке ставало основою його поетичної мови.

Вінграновський-режисер збагатив поезію унікальною динамікою. Його образи не застиглі – вони діють. Прийом «дієслівного дійства» дозволяв йому передати панорамну картину духу майже без «живописних опор»:

«Наздогнало. Обхопило. Глянуло. //

Прокляло. Простило. Обняло. //

Засмутилося. Задумалось. Поганило. //

Випросталося. Звело. І – повело!». («Її ім’я»)

Тут кожне дієслово – це потужний емоційний імпульс, що перетворює читання на динамічний процес, де кожна пауза запрошує до живої «духовної співпраці».

Для Вінграновського колір – це не просто ознака предмета, а інструмент фіксації протилежних почуттів. Його палітра — це вічна боротьба світла й тіні, де через контрастування народжується нова ідейна якість.

Згадайте ці дивовижні рядки:

«Безневинним жовтавим гроном //

Вона ще йшла жовтаво, без вини, //

І сині сльози билися червоно, //

Як об каміння стиглі кавуни». («Безневинним жовтавим гроном» із збірки «Цю жінку я люблю»)

Тут колір стає стихією, що дозволяє «вилити душу» акварельно і пластично. Сині сльози та червоні відблиски створюють симфонію ідейних смислів, недоступну звичайній описовій ліриці. Для Вінграновського колір – це не опис, а стан душі.

Завжди залишатися справжнім

Микола Вінграновський залишив для кожного з нас свій найважливіший заповіт — завжди залишатися справжнім і не фальшивити ні в житті, ні в слові. Він навчає помічати глибоку красу в кожній деталі: чи то в золотому соняху, чи навіть у старому всохлому дереві. Поет щиро вірив у дивовижну формулу буття: «нам вічно треба небом жить, по шию будучи в планеті» («Станси»). У цих словах — уся сутність його долі: міцний зв’язок із рідною землею та водночас високий космічний політ духу.

Свого часу Майстер прорік: «Ми на Вкраїні хворі Україною, на Україні – в пошуках її» («Остання сповідь Северина Наливайка»). Микола Вінграновський знайшов свою Україну – він відшукав її у кожному карбованому слові та в кожній наповненій змістом паузі. Сьогодні наше спільне завдання — берегти цей вогонь пошуку та любові, передаючи його наступним поколінням як найвищу духовну цінність.

Олена Рідош, консультант КЗ Центр професійного розвитку педагогічних працівників 

Коментар редакції

Олена Олександрівна  Рідош – творчий вчитель,  активний член спільноти МОВОСВІТ, постійна  учасниця літературно-мистецьких  проєктів та просвітницьких заходів  Артхабу «Вінграновський», шанувальниця і дослідниця творчості М.С. Вінграновського. Підтримує вислів Олекси Різникова: «З’ява Миколи Вінграновського на нашу планету обумовлена часом і гострими потребами нації. Масштабність його особи співмірна з масштабністю України …  у вимірах часу, які людям ще недоступні, незнані.»