З сіл Миколаївщини помалу, але їдуть ті, хто лишався до останнього, бо інтенсивність обстрілів цивільної інфраструктури тут збільшилась.
Цілять окупанти у села, зрівнюючи усе під фундаменти, тож місцевим просто вже ніде ховатись від обстрілів. Ворог скаженіє, бо наші артилеристи точково дістають їхні склади і техніку, йдеться в ТСН.
На півдні бої йдуть за кожну посадку і кожен гідромеліораційний канал, в них вкопались окупанти. Поки наша артилерія палить окупантів у полях – наша піхота закопується щодужче і щоглибше. Усі втрачені окупантами метри землі росіяни закидують «Смерчами» і «Градами». «Ризик, щоб нас не засікли, бо можуть швидко засікти і бити у відповідь бувало так, що не встигали виїзжати і вони нас засікали», – кажуть військові.
Окупанти переносять вогонь із наших укрпілень на села, їх на лінії вогню десятки. Добиваючи останні будинки і виганяючи останніх жителів, які ще попри обстріли тримались за господарство.
Горять поля, незібраний урожай і будинки місцевих. Російські снаряди переорюють колись багаті чорноземи смертельними скалками. «Було три дні так, що стріляли цілий день і туди і звідти», – кажуть люди.
Щотижня миколаївські села порожніють все більше. Ті хто ще тримався не витримують обстрілів і смертей сусідів і потроху виїздять. Але є й такі, котрі лишаються, як кажуть, аби зустріти вдома перемогу нашої армії.
