Службові собаки прискорюють очищення сільгоспземель Миколаївщини (ФОТО)

Поле біля одного з сіл легко загубилося б серед сотень інших українських полів. Рівний степ тягнеться до лісосмуги на горизонті. Навколо стоїть така тиша, що чути власне дихання.

Небезпеку позначають червоно-білі віхи – дерев’яні кілочки вздовж периметра – і таблички «Увага – міни!». За ними починається земля, на яку місцеві не заходять із 2022-го.

Від березня до листопада того року ця територія перебувала під російською окупацією. Вздовж лісосмуг стояли бойові позиції росіян. Відступаючи, окупанти залишили протитанкові й протипіхотні міни. Після обстрілів у землі також лишилися різні снаряди, зокрема касетні.Власники бачили міни на власні очі. Відтоді поля стоять незасіяними.

«На даний момент поля не обробляються, тому що місцеве населення та фермери побоюються забруднень. Вони бачили міни та знають про загрозу, тому не можуть працювати і з нетерпінням чекають, коли ми завершимо роботу», – каже Оксана Омельчук, тім лідер команди демінерів Mines Advisory Group (MAG).

Щоб повернути сюди трактори, землю мають послідовно пройти машини, службові собаки та демінери. Кожна команда виконує свою частину роботи.

Кінологічні розрахунки залучила організація APOPO, яка розгорнула програму розмінування в Україні у 2024 році. Її назва походить від фламандського Anti-Persoonsmijnen Ontmijnende Product Ontwikkeling – «розвиток продуктів виявлення протипіхотних мін».

У світі організацію знають передусім завдяки щурам HeroRATs. Їх навчають знаходити міни та виявляти хвороби. Український клімат для такої роботи не підходить, тому місцеві поля перевіряють бельгійські малінуа й німецькі вівчарки.

Машина заходить першою

За червоно-білими віхами звичний краєвид перетворюється на простір із суворим порядком руху. Тут не можна скоротити дорогу, відійти вбік або переступити межу. Кожен крок відбувається за визначеною процедурою.

Одночасно на цих ділянках працюють чотири команди. Першою в поле заходить машина Mine Wolf 240. Її фреза перемелює ґрунт на глибині 20 сантиметрів, прибирає рослинність і знімає верхній шар.

Люди тримаються подалі. Оператор стоїть за 400 метрів і керує машиною дистанційно. За її рухом він стежить через відео з дрона.

Після проходу Mine Wolf робота зупиняється щонайменше на тиждень. Земля має відстоятися. Фреза змішує запах вибухівки з вихлопними газами, бензином та всім, що лежало в ґрунті. За таких умов собачий ніс втрачає точний орієнтир.

Поки поле відстоюється, демінери позначають межі небезпечної ділянки. Поруч обов’язково чергують медики та евакуаційні машини. Дорога до лікарні в Миколаєві займає близько години.

Собаки реагують лише на вибухівку, каже Оксана Омельчук.

Коли запахи вивітрюються, на підготовлену землю виходять кінологи зі службовими собаками. Пес реагує на вибухівку й позначає підозрілу точку. Далі її перевіряє демінер.

Люди також обстежують місця, куди собаку не пускають: густі кущі, складний рельєф і ділянки з можливою загрозою розтяжок.

«Машини готують ґрунт, видаляють рослинність, собаки реагують лише на вибухівку. Відповідно, ми не повинні досліджувати кожен металевий сигнал. Завдяки цьому роботу над першим полем завершили за два місяці, вручну це б зайняло до року», – каже Оксана Омельчук.

Результати видно на дошці в польовому наметі. На ній розміщені фотографії, описи ділянок і позначки про перебіг роботи. Одне поле вже розмінували, друге майже готове.

На третьому під час попереднього обстеження виявили свідчення про лінію протитанкових мін. Тепер фахівці з’ясовують, чи залишилися вони на місці. Від відповіді залежить, скільки ще чекатимуть фермери.

Поле тим часом продовжують перевіряти – ділянка за ділянкою.

Точка, де сів пес

Собака виривається вперед і швидко рухається сухою травою. Його ніс працює майже біля самої землі. Збоку цей пошук нагадує звичайну прогулянку, поки пес раптом не зупиняється.

Він сідає і дивиться в одну точку. Це сигнал: тут є знайомий запах.

Кінолог одразу фіксує місце за допомогою GPS-трекера. Потім повідком вимірює відстань від себе до підозрілої точки й ставить чорну віху там, де стоїть. Для кожної позначки створюють QR-код зі звітом: хто знайшов, коли та за якими координатами.

Після цього до віхи підходить демінер із детектором Minelab F3. Прилад налаштований на мінімальний вміст металу. Це важливо, адже протитанкова міна майже повністю складається з пластику і може залишитися невидимою для звичайного металодетектора.

Перевірка не обмежується точкою, яку позначив пес. Демінер обстежує землю в радіусі кількох метрів. Вітер міг віднести запах, тому сама міна іноді лежить осторонь.

«Якщо щось знаходимо – прекрасно. Якщо ні – розширюємо зону пошуку», – каже Оксана Омельчук.

Кожен знайдений вибухонебезпечний предмет отримує свою позначку. Жовта віха означає протипіхотну міну, жовто-чорна – протитанкову, жовто-червона – інший боєприпас. Унизу записують назву знахідки, дату й координати.

Так поле поступово вкривається знаками, зрозумілими для демінерів. За кожним із них стоїть запах, який першим відчув собака.

Зарплата лежить в автомобілі

Кінологи починають робочий день рано, намагаючись випередити спеку. Влітку вже о десятій ранку сонце над степом пече нещадно. Ґрунт швидко нагрівається, а час придатної для пошуку погоди стискається до кількох годин.

Іван Вихівський, командир групи, що працює на Миколаївщині, виводить з автомобіля бельгійського малінуа. Пес завмирає біля відчинених дверцят. Його погляд прикутий до невеликого предмета серед спорядження.

Іван показує чорну гумову іграшку, яку кінологи називають «конг»: «Для кожної собаки це гра – знайти знайомий запах. А це їхня зарплата».

Саме з «конга» починається навчання. Спершу цуценя шукає цілу іграшку – конкретний предмет із конкретним запахом. Згодом її розрізають на шматки. Собака вчиться знаходити вже сам запах.

Шматочки поступово стають меншими. Потім їх змішують із вибухівкою. На завершальному етапі «конг» зникає, і пес шукає тільки вибухову речовину. Правило гри залишається незмінним: знайшов – отримав винагороду.

На справжньому мінному полі все також зводиться до запаху. Він прокладає для собаки невидимий маршрут. Точність цього пошуку залежить від температури, вітру, опадів і стану ґрунту.

Собаки не працюють, коли температура землі опускається нижче п’яти градусів або піднімається вище 35. Сильний вітер і дощ також зупиняють пошук. Узимку запах не проходить крізь промерзлий ґрунт, тому команди беруть паузу.

Псів не заводять на ділянки, де можуть бути розтяжки. Такий дріт не має запаху, на який вони навчені реагувати. Після підриву роботу припиняють на 30 днів: концентрація вибухової речовини стає настільки високою, що собаки хибно сідатимуть по всьому полю.

APOPO використовує два способи пошуку. Перший – технічне обстеження TSD, або Technical Survey Dog. Собака проходить рядами по 25 метрів усередині квадрата 50 на 50 і допомагає окреслити межі забрудненої території.

Другий – пошук вибухонебезпечних предметів MDD, або Mine Detection Dog. Пес відходить від кінолога на 10–11 метрів, після чого повертається назад.

Ділянку, підготовлену машиною, собаці достатньо пройти один раз. Без попередньої механічної обробки потрібна подвійна перевірка: слідом за першим псом тим самим маршрутом іде другий.

На кожному собаці закріплений GPS-трекер. Він перетворює рухи тварини на лінії цифрової карти й показує, яку частину поля вже дослідили.

«Можемо відкрити карту і побачити, де собака пройшов, яка територія була ним досліджена. Після роботи на ділянці ми завантажуємо ці треки, і їх додають на наші онлайн-карти для орієнтації на мінному полі, – пояснює Іван Вихівський і продовжує – Так як ми знаходимось близько до лінії бойового зіткнення, GPS часто не працює. Тоді ми можемо “перелітати” з Південної Америки до Північної, до Європи або Азії».

Коли GPS зникає, команда переходить на ручний режим. Пройдені маршрути фіксують у спеціальній програмі, де всі ділянки розмічені заздалегідь.

Перед початком зміни кожен собака складає тест. Кінологи ховають невеликий шматочок вибухівки й запускають пса. Якщо він знаходить запах, його допускають до роботи. Після невдалої спроби збирається комісія.

Бувають дні, коли собака просто не в ресурсі. Тоді ми його не змушуємо.
Для цього в кожного кінолога є другий собака, – пояснює Іван.

Коли робота знову стає грою

Наприкінці зміни пес нарешті отримує свій «конг». Щойно чорна гумова іграшка опиняється в пащі, напруження зникає. Собака мчить колами, кидає «конг» у траву, одразу підхоплює його і знову біжить.

Поруч одна з кінологинь присідає біля свого пса. Вона обережно витирає йому морду, дає води та гладить. Він дивиться на неї і залишається поряд.

За спиною в них – іще одна перевірена ділянка. Попереду – поля, на яких досі стоять червоно-білі віхи.

Пес не дізнається, що допоміг очистити частину цієї землі. Не побачить тракторів, які колись знову сюди вийдуть. Не зрозуміє, чому люди так уважно вдивлялися в точку, де він сів.

Для нього це була ще одна вдала гра.

Джерело: frontline