Десятки років тому на острові, розташованому на Південному Бузі між селами Мигія та Грушівка, лежав великий камінь. Кажуть, ночами він стогнав. З часом річкова вода розмила берег, пробила протоку, і камінь зник. Та легенда збереглась…
Одного погожого літнього дня зі сходу підійшов до Бугу загін військ хана Батия. Степ переливався квітами. Буйно росли степові трави. Очам завойовників відкрилась надзвичайна картина: посеред річки виднівся острів, схожий на величезний зелений букет, між кам’янистими берегами.
Загін був великий. Попереду йшли кіннотники у повстяних капелюхах, з пучками стріл, що виглядали із сумок за їх плечима. За кіннотниками, розмістившись на волокушах, рухались сім’ї воїнів зі своїм скарбом та дітьми. А далі крокували полонені, оточені конвоєм.
— Стоянка, — оголосив ватажок загону. — Тут будемо святкувати перемогу.
Воїни, з настовбурченим чорним волоссям, давно не митими обличчями, були люті і схожі на дикунів. Спішились. Поводир зібрав ближніх:
— Там святкуватимемо перемогу, — показав на мальовничий острів. — Поки караван підвезе курдюки з вином, потрібно розчистити майданчик.
Невдовзі на острів переправили полонених. В поході вони були зв’язані мотузками. Тепер їх розв’язали. Бранці рубали ліс, розрубуючи колоди навпіл. Потім Батиєві вояки наказали полоненим лягти на землю, поклали на них колоди і застелили кошмами.
Підійшов караван. Вино переправили на острів. Розклавши курдюки на кошмах, загін розташувався для бенкету. Полонені, втиснуті в землю, вже ніколи не піднялися. Три дні йшов бенкет. Три дні з-під настилу було чути передсмертні стогони. Потім монгольські завойовники зняли настил, викопали яму, скинули туди загиблих, а зверху поклали величезний камінь. Довгі віки йшов поголос про те, що той камінь стогне ночами…
Упорядкував О. Косянчук, Первомайськ
Фото О. Ігнатьєва
Читайте також: «Бугский гард» под реальной угрозой уничтожения
