Величезна подія у культурному житті Миколаєва відбулася 24 січня. У ході свого турне, по півдню України, на сцені Миколаївського академічного художнього драматичного театру виступили артисти Дніпровського Академічного театру драми та комедії “Драміком”.
Біля 200 миколаївців та гостей міста прийшли на виставу.
Гості з Дніпра презентували спектакль “Всупереч”.
Перед виставою нашому кореспондентові вдалося поспілкуватися з головним режиссером театру Антоном Меженіним та директором художнім керівником театру Сергієм Мазаним.
Вони розповіли, що сьогоднішня вистава побудована на основі документальних фактів та п’єс драматургів, які пережили війну. Уривки «руський воєнний…», коти-біженці, історія підлітків з Бучі. Протягом вистави актори проживають історії воїнів та постраждалих. Але, всупереч будь-яким подіям є людина, яка робить свою справу – саджає яблуню! Вистава пронизана 400-річною історією боротьби нашого народу за свободу та незалежність! Унікальність вистави полягає в поєднанні документалістики, сучасної драматургії, ігрового та пластичного театрів в єдине велике сценічне дійство.
Перед початком вистави до глядачів звернулися директор – художній керівник Миколаївського академічного художнього драматичного театру Артем Свистун, гості з Дніпра Антон Меженін та Сергій Мазаний, а також чиновники Миколаївської ОВА.
А сама вистава не залишила байдужим нікого із присутніх. Для цієї густонаселеної, поліфонічної постановки драматургиня Юліта Ран об’єднала в єдине ціле 4 документальні уривки із п’єс «Садити яблуні» Ірини Гарець, «Руський Воєнний» Ігоря Білиця, «Коти-біженці» Людмили Тимошенко та Марини Смілянець та «Я норм» Ніни Захоженко, пов’язавши їх «статистикою» 54 воєн, розв’язаних росією за останні чотири століття.
У пластичному пролозі 15 артистів постають своєрідним давньогрецьким хором, що протягом усієї вистави коментує історичні факти й події, які водночас є зв’язкою, узагальненням і тлом життєвих сцен поточної війни.
Сухі цифри, скупі слова, за якими – 400 років боротьби українського народу за свою свободу і незалежність. Відлуння кожної із цих 54 воєн на сцені театру – ніби вирок майбутнього гаазького трибуналу не тільки нинішньому рашистському режиму, а й усій історії кровожерливої країни, з усіма її злочинами і геноцидом народів.
Попри таку, одразу заявлену «високу форму» подачі, і драматургині, й режисеру вдалося уникнути псевдопатріотичних спекуляцій та удаваного пафосу. Зокрема, завдяки вдалому драматичному поєднанню чітко розмежованих пластичними та символічними засобами загального й осібного. Це дало змогу осягнути і провести паралелі, які до 24 лютого були історією зі шкільного підручника і сприймалися лише умоглядно.
«Хор» і актори-солісти великих планів, наскрізна лінія Яблуневого саду та образу Чорного плаща, хроніка з живими героями нашого часу – Вікторією і Володимиром Ращуками, Михайлом Діановим та Юлією Паєвською («Тайрою»), – «змонтовані» динамічно, з відстороненістю, що ледь проглядається. Темпоритм, заданий режисером від початку, підкріплено пластичним та художнім лаконізмом.
Головний символ вистави, її лейтмотив – Перша Жінка, з якої почнеться сад, яка перетворила яблуко спокуси на символ життя.
Тож усупереч війні треба саджати яблуневий сад. Кожному із нас. Всупереч війні – збирати по осені яблука… випускати прем’єри, писати вірші, співати вголос, як співають «Гей, соколи!» у фіналі «Всупереч», робити свою справу, «врівноважуючи лють любов’ю». Глядачі довго не відпускали артистів зі сцени, даруючи їм бурхливі оплески.
