Таку роботу підприємство виконує щороку і, як правило, не один раз. Якщо взимку дорожні ями затягує снігом та льодом, то навесні цей “природний асфальт” щезає, дороги й вулиці із шляхів сполучення перетворюються на полоси перешкод. Пересування автомобілів із прямолінійного стає зигзагоподібним із непрогнозованою траєкторією руху, часто машини їздять не вздовж, а поперек доріг, аби хоч якось вберегти підвіску. Значна частина шляхів сполучення в районах досі не має асфальтового покриття – видно, чиновники “приватизували” його разом із коштами, які виділялися на дорожнє будівництво – тож роль твердого покриття виконує щебінь. А його протягом року розмиває і розбиває ще більше, ніж асфальт, і щебеневі дороги також перетворюються на полоси перешкод.
Колись “Агрофірма Корнацьких” ремонтувала їх “колгоспними” методами, в основному бульдозерами, а років дванадцять тому придбала автогрейдер ДЗ-93.
І він не стоїть без роботи, ремонтує шляхи загального користування не рідше двох разів на рік, а польові дороги й того частіше.
Щебеневих доріг на території господарювання агрофірми загалом більше сорока кілометрів: між Чаусово-2 і Великою Мечетнею, між Великою Мечетнею і Секретаркою, між Секретаркою і Багачівкою, між Багачівкою і Миколаївкою. Є ділянки щебеневих доріг і в селах, і їх також доводиться ремонтувати, як от три неділі тому в Кінецьполі: у центрі села були вже такі ями, одна на одній, що проїзд легкових машин був фактично неможливий. Ліквідували цей жах, відремонтували.
А польових доріг, як-то кажуть – неміряно, але принаймні разів у три більше, ніж щебеневих. І ними користуються не лише сільгоспвиробники, але й числені автомобілісти, щоб скоротити шлях. 
Жаль тільки, часто попутно викидають у лісосмугах купи сміття, подекуди вже влаштовані цілі звалища, що врешті решт призведе до припинення безконтрольного користування польовими дорогами – ми, селяни, самі їх перекриємо, щоб різні негідники не гадили в наших полях.
І не тільки автогрейдером ремонтує вулиці й дороги “Агрофірма Корнацьких”, але й асфальтом, бруківкою, бетоном – як де потрібно, а дерев’яне покриття понтонного мосту через Південний Буг тільки завдяки постійному догляду агрофірми і тримається. 
Вже декілька років як підприємство і його засновники могли б замість цієї убитої вщент сезонної переправи збудувати ГЕС із мостовим переходом, була б і “зелена” електроенергія, і капітальний стометровий міст через ріку. Та не дають обласні чиновники дозволу на землевідвід, а без нього і проекту не розробиш, і нічого не збудуєш. Не давали дозволів Круглов і Меріков, ще й хотіли агрофірму порвати, а тепер так само гальмує землевідведення команда губернатора Савченка, внаслідок чого вже подано позов до суду.
Одні роблять, хоч і не зобов’язані, а ті хто зобов’язані зробити – і самі не роблять, й іншим не дають. Кінчати з цим треба.
Ася Литвинюк
