Три вантажівки, страх і надія: як миколаївське виробництво переїхало в Чернівці

Двадцять сім років – і все змінилося за одну ніч

Швейна компанія з Миколаєва – це не просто бізнес. Це двадцять сім років життя Марини Голобороди. Усе починалося у 1999 році з однієї швейної машини. Марина шила на замовлення, будувала справу крок за кроком. Замість однієї машинки з’явилося кілька. Потім – десяток. Найняла перших швачок. Зняла приміщення. Купила промислове обладнання. До лютого 2022-го виросла справжня фабрика, яка випускала до тисячі виробів щодня. Тут працювало 150 людей.

Компанія шила піжами, нижню білизну, одяг для дому під власною маркою. Український бренд, який знали й любили покупці. Але це ще не все – Марина виконувала замовлення для всесвітньовідомого виробника купальників.

Вибороти контракт з європейським партнером – окрема історія. На це пішло чотири роки переговорів, де треба було доводити: так, український виробник може шити на рівні європейських стандартів. Чотири роки зразків, перевірок, тестувань, сертифікацій. Довіра великих брендів дається важко. І нарешті – контракт. Підпис. Перші замовлення. Марина могла пишатися – вона це зробила.

А потім прийшов той ранок, який змінив усе.

– Що відчули, коли почалася повномасштабна війна?

– Прокинулися о п’ятій годині від вибухів. Відчули розпач і страх. Ми не припиняли працювати, але більшість швачок поїхали з міста. Перші дні – це шок, але Марина намагалася тримати виробництво на плаву. Люди приходили на роботу, кожен вирішував сам – залишатися чи тікати.

Але з кожним днем ставало зрозуміліше: це надовго. Треба рятувати бізнес. Інакше після війни не буде куди повертатися. Було прийняте рішення релокувати частину обладнання в Чернівці. Це був непростий вибір, але треба було діяти швидко.

– Чому обрали саме Чернівці? Розглядали інші міста?

– Ми не розглядали інші міста. Інтуїція підказувала саме Чернівці.

“Винесли все, а машини не приїхали”

Перевезти промислове швейне обладнання – зовсім не те саме, що запакувати валізи й сісти в автомобіль. Обладнання для пошиття білизни вимагає обережного поводження – один невдалий рух, і техніка може вийти з ладу. Японські спецмашини – дорогі. А ще – склад готової продукції: тисячі виробів, які теж треба вивезти й зберегти.

Час іде. Кожна хвилина – на вагу золота. Над Миколаєвом не вщухають обстріли. Місто перетворюється на прифронтове. Знайти водіїв, які погодяться їхати в таку зону, стає все складніше.

Марина шукає вантажівки, телефонує, домовляється, переконує. Паралельно складає план евакуації: що брати в першу чергу, що доведеться залишити, як упакувати обладнання, щоб у дорозі нічого не пошкодилося. Кожна деталь має значення – достатньо зламатися одній машині, і все виробництво зупиниться.

– Як перевозили обладнання з Миколаєва? Скільки часу зайняв переїзд? Скільки машин, рейсів?

– Обладнання перевозили трьома вантажівками за один рейс. Разом з обладнанням перевезли склад готової продукції.

Один рейс. Три вантажівки. Усе або нічого. Немає часу на кілька поїздок туди-сюди. Немає гарантій, що дорога буде безпечною завтра, післязавтра, через тиждень.

– Що було найскладнішим під час евакуації обладнання? Були якісь критичні моменти?

– Був критичний момент, коли все винесли на вулицю, а машини не приїхали – водії злякалися. Допомогли херсонські водії, яких зупинили на дорозі. Завантажили обладнання і повезли в Чернівці. Незнайомі люди стали рятівниками.

Липень 2022-го: перша продукція крізь сльози радості

Чернівці в 2022-му – місто, переповнене переселенцями. Тисячі людей шукають житло, роботу, приміщення. Квартири, офіси розбирають за години. Конкуренція величезна, ціни злетіли вгору.

Знайти виробниче приміщення під швейну фабрику в такій ситуації – завдання складне. Не кожне приміщення підходить для промислового виробництва. Але місцеві підприємці не залишилися осторонь. Хтось підказав контакти, хтось познайомив із власниками приміщень, хтось дав пораду. Приміщення знайшли.

– Скільки часу пішло на те, щоб налаштувати виробництво на новому місці? Коли випустили першу продукцію вже в Чернівцях?

– Швидко налаштували обладнання, і в липні 2022 року вийшла перша продукція.

П’ять місяців після початку повномасштабної війни. У Чернівцях виходить перша продукція. Піжами, білизна, одяг для дому – такий самий якісний, як і раніше в Миколаєві.

– Що відчували в той момент?

– Відчували одночасно втому і радість. Це був важливий момент – ми знову працюємо.

– Як зустріли вас чернівчани? Чи відчували підтримку?

– Взяли на роботу чернівчан і ВПО. Відчули підтримку місцевих ЗМІ, Центру зайнятості, коледжів.

Підтримка виявилася багатогранною. Місцеві медіа розповідали про нове виробництво – це допомагало знайти працівників. Центр зайнятості направляв кандидатів. Професійні коледжі налагоджували співпрацю – їхні студенти могли проходити практику на реальному виробництві.

Миколаїв працював навіть під обстрілами

Виробництво в Миколаєві не зупинялося повністю. Навіть під обстрілами, коли здавалося, що працювати неможливо й небезпечно, люди поверталися на робочі місця.

Швачки, менеджери – один за одним повертались у рідне місто. Хтось відразу після того, як евакуював родину. Хтось через кілька місяців, коли зрозумів, що на новому місці не приживеться. Хтось просто не міг жити далеко від дому.

Тепер фабрика працює одночасно в двох містах. Миколаїв і Чернівці. Дві команди, один бізнес єдина мета – вижити, зберегтися, працювати.

– Чи плануєте повертатися до Миколаєва?

– Поки не плануємо повертати частину виробництва в Миколаїв. Чернівці стали другою домівкою. У Чернівці в 2022 році з нами переїхали шість працівників, які навчили нових тонкощам нашої роботи. У 2024 році майже всі повернулися в Миколаїв.

Шість досвідчених майстринь навчали чернівчанок і переселенок, передавали досвід, ділилися секретами професії. Завдяки їм виробництво запрацювало швидко й ефективно.

– Чи вистачає робочих рук зараз?

– У нас завжди є потреба в робочих руках. Шукаємо співробітників серед місцевих і переселенців. Звертаємося до Центру зайнятості. Співпрацюємо з місцевими коледжами – студенти проходять до нас на практику зі змогою працевлаштування.

– Чи є специфіка роботи саме в пошитті білизни?

– У нас специфічна робота. Пошиття білизни вимагає досвіду й вміння працювати на спецмашинах.

Європейський бренд не покинув нас

Один з найбільших страхів будь-якого підприємця під час релокації – втратити партнерів. Особливо коли ці партнери – світові бренди, які працюють з десятками виробників по всьому світу й можуть за одну мить знайти заміну.

– Як війна вплинула на співпрацю зі всесвітньовідомими брендами? Вони продовжили з вами працювати після релокації?

– Саме після релокації європейський бренд продовжив співпрацю. А також відомі українські бренди довіряють нам пошиття своєї продукції.

Це стало найкращим підтвердженням професіоналізму команди. Європейський партнер не відвернувся. Контракт залишився чинним. Замовлення продовжили надходити.

Більше того, з’явилися нові клієнти – відомі українські бренди, які шукали надійного виробника в умовах війни. Вони побачили, що компанія не здалася, що продовжує працювати навіть у найскладніші часи, – і довірили своє виробництво.

– Що складніше – шити власні колекції чи виконувати замовлення для великих брендів?

– Нам не складно шити власні колекції і виконувати замовлення для великих брендів. Ми маємо достатньо японського спецобладнання.

Наявність якісного обладнання – це основа. Японські промислові машини дозволяють працювати з будь-якими тканинами, виконувати найскладніші шви, дотримуватися найвищих стандартів якості. Завдяки цьому компанія може поєднувати власні колекції й замовлення для партнерів.

Українки обирають комфорт

Війна змінила не тільки бізнес-процеси. Вона змінила людей, їхні пріоритети, їхні смаки й уподобання. Те, що жінки носили до 24 лютого, і те, що обирають зараз, – зовсім різні речі.

До війни в тренді були яскраві кольори, складні моделі, мереживо, оздоблення. Білизна мала бути красивою, ефектною, помітною. Комфорт стояв десь на другому-третьому місці.

Тепер усе інакше. На першому місці – зручність.

– Що зараз обирають українки? Які моделі, кольори, стилі білизни найпопулярніші?

– Радує, що українки обирають наші вироби. Навіть ті, що виїхали, замовляють. Зараз популярні більш стримані й комфортні моделі білизни.

Півтора року – від ідеї до полиці

Створення нової моделі білизни чи піжами – це довгий і складний процес. Це не просто намалювати ескіз і віддати в пошиття. Це багатоетапна робота, де кожна деталь має значення.

Спочатку – ідея. Дизайнери вивчають тренди, аналізують попит, шукають натхнення. Потім – ескізи, підбір тканин, вибір фурнітури.

Далі – створення лекал, пошиття зразків, примірки на моделях різної статури. Корегування, доопрацювання, нові зразки. Тестування – як поводить себе виріб після прання.

І лише потім – запуск у виробництво, фотосесії для каталогу, просування, продажі.

– Звідки берете тканини та фурнітуру? Це український виробник чи імпорт?

– Всю тканину й фурнітуру замовляємо в європейських виробників.

– Як контролюєте якість продукції в умовах війни?

– Якість наших колекцій постійно контролюється, щоб клієнт був задоволений і повертався до нас.

– Скільки часу йде на створення однієї моделі – від ідеї до готового виробу?

– На створення однієї моделі витрачаємо до півтора року від ідеї до готового виробу.

– Як війна змінила вас особисто як підприємця і як людину?

– Війна внесла свої корективи в особисте життя, але не змінила мене як людину й підприємця.

– Що допомагає тримати удар і працювати далі?

– Люди, які в нас працюють, допомагають тримати удар, не здаватися й працювати далі.

Нова колекція замість капітуляції

Компанія не просто вижила. Вона розвивається. Нові напрямки, нове обладнання, нові колекції. Це, мабуть, найкраща відповідь на питання “Як не здатися”.

Можна було згорнути бізнес, закрити виробництво, сказати: “Війна, що ви хочете, не до того зараз”. Багато хто так і зробив. Але Марина обрала інший шлях – рухатися вперед.

– Які плани на найближчий рік? Розширення виробництва?

– Маємо планування на рік і більше. Розробили й почали відшивати нову колекцію одягу для спорту. Для цього докуповуємо нове обладнання.

Новий напрямок – спортивний одяг. Це зовсім інша специфіка, інші тканини, інші технології. Треба купувати нове обладнання, навчати працівників, налагоджувати процес.

– Які поради дали б іншим бізнесменам, які опинилися в схожій ситуації?

– Я можу порадити іншим бізнесменам: не зупинятися, шукати вихід. Або знайти той спосіб, який буде зручним для життя. Кожен обирає свій напрямок.