У дослідників майбутнього, що називають себе футурологами, є дві протилежні думки стосовно долі села. Одні кажуть, що воно зникне і всі люди житимуть у містах. Інші навпаки — що містяни почнуть переселятися в села.
Як на мене, обидві ці точки зору є пустою ворожбою. Бо все залежить виключно від історії та специфіки розвитку кожного конкретного суспільства.
Є країни, які практично ніколи не знали сільського укладу життя в нашому розумінні цього поняття, а українська нація і державність — родом із села. І це не красне слівце і не лірика, а констатація факту, який має наріжне значення. У всі часи Україна навіть за відсутності державності була країною українців. Вона існувала як сукупність взаємопов’язаних сільських громад, території яких межували одна з одною та з містами й селищами.
Ця громадсько-територіальна конструкція, що склалася у віках і трималася на відстоюванні кожною громадою меж своїх угідь, завжди забезпечувала єдність країни. І навіть у комуністичні часи влада, що здійснювала примусову колективізацію й тотальну соціалізацію, залишила територію сільської громади в основі адміністративно-територіального устрою держави. Це було чи не головною запорукою цілісності України.
Понад 20 років тому “недопрацювання” спочилих у минулому колонізаторів України взялися виправляти їхні нащадки — так звана номенклатура компартії й комсомолу. Вони зрозуміли причини стійкості українців. І задля заволодіння в нових умовах державною владою і національним багатством заклали в Конституцію 1996 року одразу три бомби уповільненої дії.
Перша: із системи органів державної влади зникли місцеві (сільські, селищні, міські) та регіональні (районні, обласні) ради. Їх обізвали органами місцевого самоврядування.
Друга бомба уповільненої дії: з адміністративно-територіального устрою України викинули таку базову одиницю, як сільрада. У чинному законодавстві це рівнозначно поняттям “територія сільради” й “територія сільської громади”.
Третя: в Конституцію замість термінів “сільська громада”, “громада селища”, “міська громада”, які тільки й існують в реальності, ввели штучний термін “територіальні громади”, яких ніколи в дійсності не було й нема. Бо люди — не дикі тварини і не живуть стадами на якихось незрозумілих територіях.
Кінцева мета цієї втіленої в Конституції 1996 року “Стратегії узурпаторів”, рівною мірою геніальної й підлої, стала вимальовуватися вже на початку 2000-х, а остаточно проявилася в останні 2–3 роки. Синхронно і водночас різнонаправлено в Україні під прикриттям демагогії щодо незалежності, демократизації й реформ уже понад 20 років ідуть:
різко вгору — централізація влади, бюрократизація, беззаконня, корупція, олігархізація, збагачення можновладців, чиновників, політиків;
різко вниз — повноваження “органів місцевого самоврядування”, рівень життя народу, його основоположних прав і свобод, законності і в цілому — демократії.
Ці процеси є узурпацією влади і пограбуванням народу — з метою збагачення правлячої “еліти”. І в їх основі — оті три “бомби”.
Що дала перша з них — перетворення місцевих і регіональних рад із органів державної влади в “органи місцевого самоврядування”?
Для початку — небачену навіть за комуністичних часів концентрацію, централізацію владних повноважень. Вони майже всі зосередились у Києві, фактично в одних руках. А в областях і районах створили державні адміністрації, яким із центру делегували тотальний нагляд за всім і всіма й функції розпорядження основними матеріальними активами. Райкомам і обкомам КПРС свого часу такі можливості й не снилися: вони могли тільки вказувати органам влади, що робити, але не мали права будь-чим розпоряджатись.
Оце і є початок початків, основа основ — скасування статусу сільрад та інших місцевих рад як органів державної влади. Саме з цього найгірші відморозки з числа учорашніх комуністів і комсомольців уже в середині 1990-х почали захоплювати влади у “звільненій від комуністів” Україні. Все інше — бюрократія, беззаконня, корупція, безправність і зубожіння народу — є закономірними наслідками такого начебто невинного на перший погляд і навіть начебто прогресивного нововведення, як “місцеве самоврядування”.
Що дала узурпаторам друга “бомба” — виключення з адміністративно-територіального устрою країни територій сільських громад? Дуже багато — від повного позбавлення сільрад повноважень на їх територіях за межами сіл (відповідно, з переходом цих повноважень до держадміністрацій та інших структур державної корупційної машини) і до створення умов для розвалу України. Бо знищення віковічних громадсько-територіальних устоїв і взаємозв’язків руйнує територіальну цілісність і соборність країни.
Головний ефект третьої “бомби” (висмоктаних із пальця і вставлених у Конституцію “територіальних громад”) проявився в 2014–2017 роках через так звану реформу місцевого самоврядування, яка шахраями-можновладцями начебто у насмішку ще називається “децентралізацією”. Громади, позбавлені у попередні роки територій за межами сіл, “післямайданівська” влада почала “добровільно”, а насправді шантажем, погрозами і позбавленням засобів до існування заганяти в фейкові ОТГ — “об’єднані територіальні громади”. От коли на повну силу спрацювала недолуга на перший погляд конституційна “закладка” щодо “територіальних громад” — через 20 років.
Насправді ж влада ліквідує сільради, що є синонімом знищення демократії й початком розподілу України на вотчини олігархів. Підготовка до цього етапу “Стратегії узурпаторів –1996” велася понад 20 років усіма без винятку політичними силами, які були і є у владі. Це одна й та сама мафія.
Від вищеозначених афер національного масштабу постраждала вся країна, але найперше — село.
Ще недавно половину населення України складали селяни. Тепер це лиш третина. І це сталося не через переселення у міста — селяни там нікому не потрібні, а через вимирання жителів сіл. Їх треба рятувати. Для цього потрібна сільська політика. Щоб вона появилася, виникло всеукраїнське об’єднання “Рух вільних селян”. Викинемо із влади злодіїв, повернемо народу украдене, з чистого аркуша розбудуємо державу для людей.
Починаємо діяти. Приєднуйтесь.
Автор: Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат України
