В атлетичному манежі Центрального стадіону Миколаєва відбулася відкрита першість із загальної фізичної підготовки серед вихованців Спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з греблі на байдарках та каное.
Змагання було присвячене пам’яті вихованця школи, майстра спорту Миколи Гуцаленка, який загинув від поранення, захищаючи цілісність та незалежність України.
Як розповіла директор школи Марина Пришутова, раніше змагання планувалися на 25 лютого, а саме цього дня Миколу Гуцаленка провели в останню путь. В зв’язку з цим дату проведення перенесли, а змагання присвятили імені загиблого бійця. Відповідно, захід відбувся незвичному для спортсменів форматі. Присутніми були побратими та родина Миколи. А молодих спортсменів познайомили з життєвим шляхом воїна:
– Мы сегодня покажем фильм, который мы сделали специально, слайды, этап Колиной жизни спортивной. Потом мы нашли много фото Колиной жизни военной, будет ролик о подъёме флага. Я хочу, самое главное, что бы сегодня вот эти дети, малыши, которые придут, они услышали, что мы способны подготовить не только лидеров на уровне сборной команды Украины, но и способны готовить серьёзных, настоящих людей. Сегодня много наших воспитанников проходят воинскую службу, служат в АТО, поэтому хотелось бы, чтобы этого трагического случая никогда не было.
Власне в змаганнях взяли участь більше 150 спортсменів. Програма передбачала тягу та жим штанги, віджимання та підтягування серед юнаків та дівчат 1994-2008 років народження. Цього дня веслувальники підбивають підсумки своєї зимової підготовки.
За змаганнями молодих людей спостерігають мама Миколи Гуцаленка, його дружина та менший син Андрійко. Серед учасників – Іван, прийомний син Миколи. Хлопчик, разом з лідерами національної збірної підіймав державний прапор на початку змагань. Саме Микола привів до веслувальної школи старшого сина. Іван обіцяє, що все, що запланували з татом – виконає. Хлопчик мріє досягти успіху в спорті та вступити до вищого училища фізичної культури. Мама Миколи, Неля Гуцаленко, розповіла, що її син мріяв взяти участь в Олімпійських іграх.
– Я действительно испытываю чувства гордости за своего сына. Гордость за то, что мой мальчик пронёс через всю свою жизнь, пусть даже короткую, понятие
доброты, помощи друг-другу, поддержке, понятия, что нужно двигаться и побеждать, не опускать руки, даже если что то не получается.
Как сказал тренер, он никогда не пропускал тренировки. Он старался выложиться на все 100% для того, что бы достичь то , чего он достиг.
Когда они получили мастера спорта для меня это была двойная радость, потому что он к этому долго стремился и вообще он думал, в дальнейшем поучавствовать на олимпийских играх.
Но так получилось, он выбрал дорогу военного. И то время что он находился на боевых позициях он был примером, он всегда мог сконцентрироваться, собраться, умел принять правильное решение, быть надёжным другом. Я очень много слышала добрых слов о Коле там на войне. Я была шокирована, я даже не знала, о том, что он был на здании аэропорта, это я узнала потом, со временем.
Я горжусь тем, что я воспитала хорошего сына, героя, честного человека с большим, огромным сердцем.
И я думаю что память о моём сыне будет жить не только в моём сердце, а и у всех тех с кем он был знаком, где он учился, кто его окружал. Спасибо учителям, которые были рядом с ним.
Бойові товариші Миколи обіцяють допомагати родині. Згадуючи побратима, мужні воїни ледь стримують сліз:
– “Кока” був людиною, до якої тягнулися, не те що для проформи, як кажуть, а дійсно пацани тягнулися, тому що досвід бойовий з нуля починався. З початку війни “Кока” брав участь в усіх бойових діях, як штурмового плану, так і окопування. Початок всяких перемир’їв, відповідати не можна , тільки укріпляти позиції. В “Коки” був досвід ведення будь яких бойових дій, дійсно, до нього тягнулися, він був справжній бойовий лідер. Справжній командир, справжній друг, справжній лідер, людина з великої літери.
Я, наприклад, старший за Миколу Віталійовича, друзів заводити у такому віці вже важко, в основному навчання там, дитинство. Але коли такого заведеш друга це настільки велика дружба.
Я хотів сказати дітворі, дай Боже кожному такого друга, і не дай Боже його так втрачати, – говорить Анатолій Харченко.
Цілеспрямований, наполегливий, хоробрий Микола Гуцаленко назавжди стане зразком для наступних поколінь спортсменів. На часі, школа веслування, в якій навчався Микола, переживає складні часи. Однак, попри труднощі, викладачі з оптимізмом дивляться у майбутнє. І вже виступають з ініціативою назвати спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з веслування на байдарках та каное іменем свого вихованця, героя десантника Миколи Гуцаленка.
Джерело: Pervomaisk.Info
Нагадаємо: Миколаївці, стоячи на колінах, провели в останню путь бійця – під канонаду дощу
