Іван Роман — ветеран 79-ї окремої десантно-штурмової бригади родом із Миколаївщини.
Під час бойових дій він втратив руку, ногу та частково зір. Попри це, чоловік опанував стрільбу з лука та відкрив власний спортивний клуб у Львові, де можуть тренуватись зокрема й ветерани.
Детальніше про це кореспондентам Суспільного розповіли Іван та його дружина Лариса.
«Зрозумів, що руки немає»: поранення та реабілітація
Іван Роман — ветеран з двома ампутаціями та частковою втратою зору. У війську він служив з перервами від 2014-го року. Чоловік пригадує січень 2024-го, коли розвозив екіпажі до позицій на Луганщині. У той момент поряд пролетів російський дрон. Каже, тоді відʼїхав у безпечніше місце і чекав на наступний екіпаж.
«Я сів у авто, почав маневр розвороту, і в цей момент прилетів наступний дрон, але влучив в авто, в лобове скло мені. Пам’ятаю, куди розвертався. І там був схил вниз. Внизу річка. Я розумію, що я автом не керую, і воно котиться…», — пригадує він.
У той момент Іван вирішив вибратися з автівки.
«Але зрозумів, що руки немає, бо я хотів відкрити двері, а не було вже чим. Я тим, що залишилось, по двері постукав. Потім я правою рукою відкрив двері і викинув себе з машини».
З його слів, далі були складна евакуація, 17 операцій і тривала реабілітація.
Перші постріли з лука
Захоплюватися стрільбою з лука ветеран почав у Івано-Франківську під час відновлення.
«Деякий період часу хлопці з палати казали, що виходять на стрільбу з лука, бо до лікарні приїжджали з майстеркласом. Це була олімпійська чемпіонка Катерина Дубровіна зі своїми помічниками», — каже чоловік.
Говорить, тоді не думав, що стрілятиме з лука, маючи ампутовану руку.
«Але цей перший поштовх мені дала Катерина, яка сказала: “Іване, ходімо постріляємо разом”. Там десь 2–3 метри від щитів у мене було. І отак от я тримав лук, Катерина натягувала тятиву. І ми разом робили постріл. І, власне, на 5–7 постріл я влучив в десятку. І це мене запалило. В цей день я зрозумів, що можу чимось займатися».
З того часу він почав тренуватися. Не завадив заняттям і переїзд до Львова.
«Наталка Найда відкрила збір, щоб подарувати мені лук. І для мене це було неймовірне щастя. Нібито ще один день народження. Нам привезли лук з Івано-Франківська. Він стояв в хірургічній палаті. І мій лікар заходить і каже: “А що це таке?” А я кажу: “Це моє спорядження, мій лук”. Він такий: “Нічого собі”», — пригадує ветеран.
«Україна має талант» та перші досягнення
Після початку тренувань чоловік почав їздити на всеукраїнські змагання і здобувати перші нагороди.
«Загалом, якщо так брати, влучання були в “десятки” і на відстані 30 метрів. Моя найбільша перемога — це не здатися. Просто взяти себе в руки і рухатися вперед».
Таким чином, Іван Роман почав наосліп однією рукою влучати з лука в «десятки» та «девʼятки» на мішені. Тятиву натягує під час пострілу зубами. Свої вміння ветеран продемонстрував і на шоу «Україна має талант».
«Треба зрозуміти своє тіло, по-перше. По-друге: треба відчувати дійсно його, в просторі відчувати себе. І це заслуга не тільки моя, а й тренерів, які працювали над мною».
Його дружина Лариса каже, була вражена влучними пострілами чоловіка під час виступу на шоу.
«Коли він зробив постріл перший і влучив в десятку, я стояла у нього за спиною. Це перший раз в житті, коли не коментувала, не корегувала. Я просто затамувала подих і дивилася, що буде далі», — поділилась враженнями жінка.
«Намагаємось зробити стрільбу з лука доступною»: відкриття спортивного клубу
Згодом Іван прослухав курси з ведення бізнесу. Після цього вони з дружиною сформували грантову заявку, виграли її та відкрили власний клуб зі стрільби з лука. Менеджерські обов’язки тут покладені саме на Ларису.
«Так як Іван зміг реабілітуватися за допомогою стрільби з лука — ми так само пропонуємо підтримувати фізично-емоційний стан хлопців. У нас стріляють з втратою кінцівок, з втратою зору, тотально незрячі люди, діти, дорослі, яким вже навіть за 70. Тобто ми намагаємось зробити стрільбу з лука доступною для будь-кого», — каже вона.
За словами Лариси, коли стан чоловіка був найважчим, вона відклала всі власні справи, аби він міг зосередитися на тому, щоб допомагати йому у стрільбі з лука. Зрештою його захоплення стало їхньою спільною справою.
Сам Іван відзначив підтримку дружини у його шляху відновлення та відкриття клубу:
«Власне моя підтримка — це була дружина постійно. Вона мене підштовхувала, вона мене витягувала з палати. Я вдячний за те, що вона поруч. Вона не здалася і не дала мені цієї можливості зупинитися».
