У першій частині статті “Зіскочити” не вдалося” коротко повідомлялося, що одному (насправді – одній, бо це жінка) з лідерів організованого злочинного угрупування Пшонок-Мультика-Круглова псевдоадвокату Оксані Валешинській 18 жовтня 2017 року Генеральною прокуратурою оголошено підозру у скоєнні важкого кримінального злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 7 до 12 років.
Відповідно до законодавства, тільки Генеральний прокурор, або один із його заступників, або обласний прокурор можуть оголосити підозру адвокату. Саме тому і було придбано влітку 2012 року Оксані Валешинській, яка насправді є юридично безграмотною, адвокатське свідоцтво – щоб фактично гарантувати їй уникнення відповідальності за кримінал, на який вона свідомо йшла у змові з “главшпаном” Мультиком, губернатором Кругловим, ментовським генералом М.Марченком і його сином прокурором Ю.Марченком та іншими спільниками під надійним київським “дахом” Пшонок, Захарченка й інших стовпів бандовлади Януковича.
Саме тому до останнього дня вся банда разом із її “делегатами” у Верховній Раді України, декількома народними депутатами (про них мова попереду) почувалася абсолютно безпечно, вірила у власну безкарність.
Де треба – адвокатським свідоцтвом прикриємося, десь можемо за участі народних депутатів “ногою двері відкривати”, десь у гіршому випадку відкупимося.
І завдяки продажності значної частини “оновлених” прокурорів, із генеральними і їх заступниками включно, відкуплятися вдавалося протягом аж трьох років після Майдану. Але перекупити всіх у генпрокуратурі не вдалося, і не на тих противників “наїхали”. Напоролася коса на камінь, підійшов час відповідати.
Варто згадати, з чого все починалося. Ще в 2011 році Аркадій Корнацький, на той час засновник ТОВ “Агрофірма Корнацьких” публічно заявив, що візьме участь у виборах народних депутатів 2012 року по місцевому мажоритарному округу, щоб мати більше можливостей боротися із злодіями й бандитами у владі.
Це був виклик – Миколаїщина була вотчиною регіоналів, де вони фактично безроздільно панували. І нікому поступатися не збиралися, тому іх рішення було однозначне – знищити конкурента.
А заодно і руки погріти – захопити чужу землю, врожай, техніку, інше майно. Був у злочинців і третій “інтерес”: знищуючи ворога і на тому збагачуючись, вони ще й заробляли політичні дивіденди – брехали людям, що начебто карають неплатника податків і недобросовісного набувача земель.
Ідейним вдохновителем та зачинателем, а юридичною мовою кажучи – організатором цього безпрецедентного злочину був тодішній голова Миколаївської обласної державної адміністрації М.Круглов. 4 травня 2012 року ЗМІ опубліковали відео з його відкритим закликом відібрати у Корнацьких землю. У спільниках та виконавцях злочину недостатку не було – від усіх без винятку керівників усіх без винятку органів влади України і Миколаївщини і до підручних місцевих бандюків.
Ментам, прокурорам, суддям, податківцям, десяткам державних інспекцій – всім була дана команда “фас”, всі були кинуті на знищення Корнацьких і вся без винятку ця зграя з кровожадібним азартом взялася виконувати злочинний наказ.
За розподілом ролей Мультик, Марченки і Валешинська спеціально для захоплення земельних та інших активів Корнацьких влітку 2012 року заснували у Миколаєві “на асфальті” за статутом сільськогосподарське, а насправді суто рейдерське підприємство “Партнер-Агро” – і почали спільно з керівниками органів влади й управління фальшувати рейдерський пакет документів для заволодіння об’єктами рейдерських атак.
Не маючи сумніву у своїх безмежних можливостях і стовідсотковій безкарності, довго не мудрствували – розпорядженнями голови Первомайської районної держадміністрації “віднесли” понад півтори тисячі гектарів законно приватизованих ще в середині 90-х років земель під Чаусово-2 до “земель запасу державної власності”, й тут же цю раніше вже приватизовану землю “передали у власність безоплатно для ведення особистого селянського господарства” … мешканцям Первомайська, які не мають жодного права на отримання безоплатно у власність (тобто, на приватизацію) землі для ведення особистого селянського господарства.
Землею Корнацьких частково розрахувалися із співучасниками злочину – слідчими міліції та учасниками банди Мультика, також “подарунок” від бандитів узяли близько 700 працівників бюджетних установ Первомайська. Начебто не самі безграмотні люди, але поласилися на крадене і стали сліпим інструментом злочину.
Про подальшу діяльність банди – наступного разу.
В. Кривошапко
ТЕРСКИЙ ВЕСТНИК (Владикавказ) № 137 (18 октября), 1917 г.
Иностранные известия.
Письмо Саббах-Эддина к князю Львову.
—————————————————
В лондонской газете «Тhе D.T.» напечатано письмо
турецкого принца Саббах-Эддина, проживающего ныне в Париже, к
бывшему министру-председателю первого состава Временного
Правительства князю Львову, из которого приводим наиболее
любопытные места.
Турецким правительством Саббах-Эддин заочно приговорен
к смертной казни за организацию покушения на убийство некоторых
членов нынешнего кабинета министров в Турции.
«Выражая вам благодарность и поздравляя вас по поводу
вашей декларации от 9 апреля «О мире без аннексий и контрибуции,
с правом самоопределения народов», я вполне уверен, что это
чувство благодарности разделяет вместе со мной большинство моих
соотечественников. Декларация эта открывает новую эру в истории
взаимоотношений народов.
Мы – турки, свободомыслящие, можем поздравить сами себя,
что с момента возникновения настоящей войны (l-я мировой),
заняли позицию в пользу союзников. Мы в свое время прекрасно
поняли испытанные цели немцев и их лживое заявление, что вынуждено ведут лишь оборонительную войну. Еще в 1915 году я
телеграфировал султану, что «мы должны предпочесть перейти на
сторону союзников, если даже нас ожидает поражение, чем быть
победителями под предводительством Германии, т.к. наша совесть
диктует нам бороться против грубой силы, стремящейся растоптать
принципы права». Однако, к несчастью, наши политические
противники, вопреки воле турецкого народа, заключили союз с
Германией.
Во имя истины мы должны открыто заявить, что не будь со
стороны царского режима традиционной политики по отношению к
Турции, младотурки не пошли бы воевать против Англии и
Франции, т.к. турецкий народ всегда питал симпатии к этим
странам. Мы все еще надеялись бы исправить ошибку турецкого
павительства хотя бы прекращением войны, если бы старому
режиму в России не был обещан союзниками переход
Константинополя к России, каковое условие для нас является
оскорбительным.
И это обстоятельство нас сильно огорчило. Мы были
разочарованы тем, что сражавшаяся во имя независимости и прав
наций сторона отнимала у нас Константинополь и передала нашу
столицу России, которая не имела там других прав, кроме права на
представительство. Обладание Константинополем было бы для
России ненужным и фатальным образом временной роскошью, в то
время как для Турции это было жизненной необходимостью. Во имя
справедливости и для равновесия на Востоке безусловно
необходимо сохранять независимость и существование Турции, а не
уничтожать ее, как проектировала недавно одна из союзных с
Россией держав. Подобную политику можно было ожидать от
ненавистного самодержавия, и это было бы в полном противоречии
с теми возвышенными принципами, на которые ныне опирается
новая и свободная Россия.
Мне хорошо известно, что для оправдания такой политики по
отношению к Турции ссылаются всегда на армянские погромы.
Никто столь сильно не осуждает этих ужасов и не чувствует более
сильной боли, чем мы. Всем известно, что многие из турок-
свободомыслящих пожертвовали своей жизнью для спасения своих
соотечественников.
Было бы несправедливым привлечь к ответственности весь
турецкий народ за зверство, совершаемое в течение долгих лет над
армянами турецким правительством. Здесь я должен упомянуть о
турецкой демократии, состоящей главным образом,
анатолийских крестьян, которая в течение веков всегда уважала
права армян. Вчерашняя Россия разве не была соучастницей в резне армян? Ясно, что Абдул-Гамид в Константинополе, главный
организатор погромов, ТАЙНО БЫЛ ПООЩРЕН ЦАРЕМ.
После тяжелых и долгих страданий, мы ныне рады, что как
в Турции, так и в России, пробуждается национальное сознание,
стремящееся к укреплению на твердых началах. Поэтому, вместо
того, чтобы ненавидеть нас и проектировать наше разрушение, вы,
наоборот, доброжелательным отношением могли бы помочь нам
совершить то дело, к совершению которого мы ныне способны, т.е.
поднять Турцию, создать лучшие отношения с Россией и ее
союзниками. Подобное отношение с вашей стороны мы сочли бы
благородным актом исцеляющей справедливости, к чести новой и
свободной России, в противовес вековой агрессивной политики
старого режима по отношению к Турции.
Вполне справедливо мнение, что мир не будет прочным, если
он не будет основан на принципе свободного самоопределения
народов, о чем гласит ваша декларация от 9 апреля. В мире исчезнет
дух победы и владычества в тот день, когда принцип этот будет
признан вашими союзниками. России, ее союзницам и президенту
Вильсону принадлежит вечная слава за дарование новой хартии
человеческой свободе.
Мы выражаем нашу сердечную радость за русское
освобождение (низложение царя), не только с точки зрения наших
интересов, но и интересов русского народа и всех остальных
народностей в России.
Ваша победа – моральная победа всего мира. Мы, турки –
свободомыслящие, приветствуем Россию и ее союзниц».