Інтернатна система України – стандартизована мережа ячейок для тисяч дітей, яка попри усі заклики до реформування, продовжує існувати.
Подекуди, в своєму первинному, радянському вигляді. Повномасштабна війна посилила навантаження на подібні соціальні заклади – левова частка була релокована й приєднана до інтернатів й спецшкол на підконтрольних Україні територіях. Ми дослідили низку навчально-виховних закладів – від умов утримання дітей до правових і соціальних аспектів і виявили невтішні тенденції, що потребують змін на шляху до євроінтеграції.
Життя дітей у закритому світі інтернатів
Щорічні моніторингові візити Офісу Омбудсмана виявляють жахливі умови утримання дітей у деяких інтернатних закладах. Це не тільки суха статистика, а й болючі свідчення про повсякденну реальність.
Прикладом серйозних порушень є центр паліативної допомоги у Миколаївській області. Під час моніторингового візиту до цього закладу у березні 2025 року були виявлені грубі порушення прав дітей: антисанітарія та випадки примусової фіксації дітей. Тобто, дітей фактично “зв’язували” ременями, фіксували у стільцях для годування та дитячих візочках. Такі методи застосовували й до 6-місячного немовляти. Адмістрація пояснювала це “недопущенням травмування”, однак, на думку моніторингової групи, такі методи застосовувались щоб “діти не вимагали багато уваги”.
Догляд за 8 дітьми, 5 з яких немовлята, а 3 потребують особливого догляду, здійснювали лише 2 працівників. В той час, як за наданими групі Офісу Омбудсмана списками, кількість працівників центру на день візиту становила 89 осіб. В підсобних приміщеннях персоналу виявили алкогольні напої, а в жилих кімнатах дітей – плісняву. У вихованців закладу не було й персонального одягу – усі речі, включаючи спідню білизну, були спільними. Згодом усіх вихованців цього центру було переміщено – центр реорганізовано шляхом приєднання до іншого медичного закладу Миколаївщини. Та не всі заклади після подібних моніторингів починають стрімко “видозмінюватись”.
Ще одним прикладом є Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини на Полтавщині. Моніторинг Офісу Омбудсмана у січні 2025 року виявив там серйозні порушення прав дитини – зокрема, відсутній фактичний освітній процес для дошкільнят та належна реабілітація. Дітям видавали психотропи без усвідомленої згоди законних представників та не проводили необхідні медичні обстеження. Так само, як й у центрі паліативної допомоги на Миколаївщині, діти не мали власного одягу та спідньої білизни – все спільне. Вбиральні не обладнані перегородками. Укриття вважається не рекомендованим для використання, однак, для деяких вихованців дитбудинку це єдине місце, де вони можуть зустрітись з братами та сестрами – діти з однієї сім’ї перебувають порізно (у різних групах).
“Інвалід, таку дитину ніхто ніколи не всиновить”, – так працівники закладу відгукуються про вихованців.
Після моніторингу на місцях щось нібито почало рухатись – у березні Полтавська облрада взялась реорганізувати заклад. Були відповідні засідання профільної комісії, формувались відповідальні робочі групи. Однак, станом на серпень 2025 року заклад продовжує функціонувати у первинному вигляді. Ми поцікавились фінансуванням дитбудинку за останні 1.5 роки й виявили, що воно впевнено росте – якщо у 2024 році на заклад виділили 36.4 млн з обласного бюджету, то в планах на 2025 рік – 39.2 млн гривень. При цьому, левова частка цих грошей йде на виплати заробітних плат – у 2024 році на цю статтю видатків виділили 28.8 млн гривень. Наразі в закладі працює 106 осіб. Так, за грубим підрахунком, на одного працівника йде приблизно 22.6 тисяч гривень. Але важливо зазначити, що при такій кількості співробітників, в закладі виховується всього 31 дитина. Тобто, на одну дитину приходиться більше ніж 3 співробітники.
На обладнання, матеріали та інвентар, до яких може ввійти, наприклад, персональний одяг для дітей, у 2024 році заклали лише 476.3 тисячі гривень. Це приблизно по 15 тисяч гривень в рік на дитину. Видатки на харчування – 2.3 млн гривень, на медикаменти та перев’язувальні матеріали – 175.5 тисяч гривень. Решта грошей була закладена на комунальні послуги, відрядження, соцзабезпечення та виплати допомоги.
Проблема корупції в інтернатній системі є одним із “стовпів”, що підтверджують необхідність реформування системи, як стверджує Анастасія Степула, радниця з адвокації Української мережі за права дитини. На думку експертки, існування подібних закладів вигідне, в основному, лише їх співробітникам.
“Інтернати в різних областях мають схожі проблеми: на одному місці одна людина одночасно «дефектолог, бухгалтер і прибиральниця», але ходить на роботу раз на тиждень і отримує зарплату. Керівники закривають очі на жахливі умови, бо їм вигідно тримати дітей всередині. Реформа не реалізується, бо гроші не перенаправляються з інтернатів на підтримку сімей”, – розповіла Анастасія.
Ще один заклад, де моніторингова група виявила порушення – Лисогірська спеціалізована школа на Миколаївщині. Заклад прихистив вихованців релокованої Широколанівської спецшколи, проте, не надто гостинно. Члени моніторингової групи зафіксували, що дітей у закладі “ділять на своїх і чужих” – учні Широколанівської спецшколи два роки були змушені користуватися вуличним туалетом, у зв’язку із забороною приймаючого закладу використовувати вбиральню в корпусі. На момент, як дивна заборона втратила чинність, у вбиральні вже була несправна каналізація, сморід і пліснява. Укриття було зачинене на ключ – на думку керівництва, діти використовуватимуть його для паління цигарок.
Громадська активістка Інна Мірошниченко, яка увійшла до складу моніторингової групи, розповіла у соцмережах інші кричущі деталі візиту. Зокрема, дітей з реклокованої школи не пускали в ігрові кімнати, на відміну від вихованців самої Лисогірської спецшколи. Онлайн-навчання для дітей-переселенців (їх вчителі залишились в Широкому Лані) також не було забезпечено: маленька кімната не була обладнана ніяким шкільним приладдям, вихователі іноді купували його за власні кошти. На момент візиту групи, в закладі перебувало загалом 158 дітей.
У 2024 році на Лисогірську спецшколу було виділено фінансування у розмірі майже 30.5 млн гривень. На 2025 рік заплановано менше – 28.6 млн гривень. У закладі працює 108 осіб на 165 вихованців.
Ще один випадок порушень прав дитини знайшовся на Тернопільщині – у Новосільській спецшколі. Моніторингова група виявила випадки психологічного тиску з боку працівників закладу та видачу психотропних препаратів без лікарського нагляду. Дітей лякали, що за погану поведінку їх відправлять до психіатричної лікарні. Викладачі прямо у присутності моніторингової групи ображали та штовхали дітей, а деякі діти розповідали про випадки сексуального насильства з боку однолітків. Попри велику кількість дітей з особливими освітніми потребами, у школі не було корекційних педагогів, логопеда, дефектолога та інших необхідних спеціалістів. Крім цього, при харчуванні дітей не враховувались потреби вихованців з алергічними реакціями – вони просто залишались голодними. В якості компоту дітям подавали просто гарячу воду. Діти не мають особистих речей, іграшок та засобів гігієни, попри те, що у школі виявили цілу кімнату набиту гуманітарною допомогою – вона була просто зачинена на ключ. Там же знайшли іменні новорічні подарунки, які так і не дійшли до дітей. Поки ігрові кімнати залишались майже порожніми, у закладі існувала нова, відремонтована кімната, заповнена ігровим приладдям. Але для дітей вона була недоступна – це просто ілюстративна частина маршруту для перевірок. В навчальному класі для проведення занять з кулінарії був виявлений алкоголь, що вживався працівниками. Керівництво закладу пояснювало, що діти не використовують навчальну кімнату, її використовував персонал як власну їдальню. Відомо, що після перевірки ювенальні прокурори Тернопільської обласної прокуратури розпочали кримінальні провадження, що стосуються сексуального насильства, незаконного поміщення здорової людини у психіатричний заклад, неналежного виконання професійних обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх, зловживання службовим становищем.
Наразі заклад продовжує функціонувати й отримувати фінансування. На цей рік на утримання закладу виділено 17.7 млн гривень, з них – 5.7 на виплату заробітних плат, на продукти харчування й обладнання та інвентар – 1.8 млн та 200 тисяч гривень відповідно. У 2024 році фінансування закладу було дещо більше – 21.1 млн гривень. В Новосільській спецшколі виховується 80 дітей й працює 79 співробітників.
“В інтернаті запевняли, що вони здорові”
Наталія, прийомна мама сімох дітей з інвалідністю, ділиться своїм досвідом усиновленням чотирьох дітей з Київського міського будинку дитини імені М.М Городецького у Ворзелі (ред. наразі реорганізовано в Київський міський центр соціальної підтримки дітей та сімей) – хлопчика шести років та трьох його сестричок, п’яти, чотирьох та двох років. Її запевняли, що діти здорові, проте згодом виявилося, що у них є серйозні психіатричні діагнози. Після повернення додому діти вели себе абсолютно не так, як в закладі – кричали, не йшли на контакт, їх було важко вкласти спати та вгамувати. Також, малеча постійно просила “синю вітамінку” перед сном.
“Я не могла зрозуміти, може це якийсь темпалгін, чи щось таке? Я ніколи дітям таких таблеток не давала, тому я була дещо в шоці. Поведінка дітей сильно змінилась, вона стала неконтрольованою. Нагадаю, що у Ворзелі нас запевняли, що діти абсолютно здорові. Я зверталася до різних лікарів, ніхто нічого не зрозумів. Згодом, коли вже ми були у психіатра, дітям поставили діагноз і виписали ліки. От якраз їх їм і давали. Це психотропний препарат, який дають дітям з шизотиповими розладами для того, щоб пригнічити в них галюцинації”, – розповіла Наталія.
Медична допомога в інтернатах часто відсутня або надається несистемно. Крім психіатричних проблем, в деяких дітей Наталії виявили серйозні гінекологічні проблеми, походження яких прийомній матері пояснити в інтернаті не змогли.
“У висновку було затверджено, що діти здорові, тільки мають незначну затримку розвитку. Це мене не злякало, бо я знаю, що це можна виправити реабілітацією. Однак, крім психіатричних проблем, виявили й гінекологічні. Я не уявляла, що у дітей такого віку вони можуть бути. Виявилось, що вони там на цей предмет навіть не обстежувались, і як наслідок, не отримали жодного лікування”, – продовжує Наталія.
Додамо, що наразі заклад пройшов процедуру реорганізації. Там виховується 78 дітей, штатна кількість працівників складає 230 осіб. У 2025 році на заклад виділено 67.7 млн гривень.
Чому інтернати “консервують” дітей
Україна успадкувала радянську модель державного догляду за дітьми, яка не змогла адаптуватися до сучасних викликів. Утримання великих інтернатних закладів, що функціонують не для дітей, а для власної системи й добробуту співробітників, є однією з головних причин стагнації реформи, підкреслює Дар’я Касьянова, програмний директор БОа СОС Дитячі містечка.
“Це – система, яка живе сама для себе. Заклади існують не для дітей, а для працівників, для комунальних служб, для міських бюджетів. Фінансування йде за кількістю дітей, тому не вигідно випускати дитину у сім’ю чи на усиновлення. Краще, щоб вона “консервувалась” у закладі”, – розповіла Дар’я.
Проголошена урядом у 2017 році реформа деінституціалізації (скорочено – ДІ) має на меті розвиток сімейних форм виховання, патронату та створення інклюзивних сервісів у громадах. Однак, як показує практика, значна частина ресурсів продовжує спрямовуватися на утримання великих інтернатних закладів, а не на розвиток альтернативних форм догляду.
“У нас є відповідальні за цю реформу. Це координаційний центр, що фінансується в Єврокомісією через UNICEF і Міністерство соціальної політики. На мою думку, було б дуже ефективно, якби цю реформу передали під реальний контроль Кабінету Міністрів. Щоб прем’єр-міністр чи віце-прем’єр взяв б на себе це лідерство і відповідальність. Залучення Мінсоцполітики не вистачає”, – додає Дар’я.
До повномасштабного вторгнення в Україні налічувався 751 інтернатний заклад для дітей. 39 закладів – у системі МОЗ (у них живе та виховується 2773 дитини), 132 – у системі Мінсоцу (5087 дітей), 580 – у системі МОН (97 923 дитини).
Європейський досвід
Європейські країни вже давно відмовилися від інтернатної системи як основної форми постійного проживання дітей. Конвенція Ради Європи про захист прав дитини в альтернативних формах догляду чітко встановлює пріоритет сімейних форм, які мають бути “найбільш наближеними до сімейного середовища”. Приклади таких форм включають опіку, прийомну сім’ю чи невеликі групові будинки. Проживання в резиденційних інституціях рекомендоване лише як крайній захід. У випадку дітей з інвалідністю, Рада Європи закликає поступово замінити інституційне обслуговування на комплексну мережу послуг у громаді, щоб усі вони могли залишатися в сім’ї, а за виняткових обставин – у спільнотах, що максимально наближені до сімейної форми виховання (наприклад, будинки з невеликою кількістю вихованців, до 10)
У Німеччині активно впроваджуються спеціальні навчальні центри – Förderzentren, які надають індивідуальну та комплексну підтримку дітям з різного роду складними потребами (фізичними, сенсорними, руховими тощо), а ще – стимулюють інклюзивну співпрацю між спеціальними та звичайними, загальноосвітніми школами.
З 2004 року Берлін активно розвиває спільну освіту дітей із інвалідністю та їхніх ровесників без особливих потреб. У 2016 році з’явилися перші школи-фокус включення (Inclusive Education Focus Schools), а до 2024 року їхня кількість зросла до 20. Наразі також функціонує 56 спеціалізованих шкіл. У таких школах учні навчаються разом із допомогою асистентів, практичних психологів, логопедів-терапевтів тощо. Шкільна інфраструктура адаптована до рухових потреб та має ресурси для навчання в різних сенсорних галузях
Крім цього, в країні й по сьогодні впроваджуються законодавчі зміни: прийнятий у 2021 році “Закон про посилення підтримки дітей і молоді” (Kinder- und Jugendstärkungsgesetz, KJSG) заклав законодавчу основу для інклюзивності у всіх сферах допомоги дітям. Планується, що з 2028 року всі послуги для дітей з інвалідністю будуть інтегровані в систему дитячої та молодіжної допомоги, зменшуючи розмежування й унеможливлюючи “поділ дітей на класи”. Принцип інклюзії стосується не тільки дітей з інвалідністю, а й дітей, що мають інші соціальні бар’єри, наприклад, малозабезпечені родини. Говорячи мовою закону, всіх дітей та підлітків об’єднують, як “бенефіціарів послуг”, а соціальні служби несуть відповідальність за забезпечення рівної участі цих дітей у суспільстві.
Враховуючи, що інклюзія почала закріплюватись у німецькому законодавстві саме через міжнародні зобов’язання і на основі міжнародного права, є надія, що українська реформа деінституалізації буде набирати обертів разом з євроінтеграційними процесами. Система потребує зміни фундаментальних підходів, стимулювання й реальної підтримки прийомних родин та сімейних форм виховання. Мама сімох прийомних дітей ,Наталія, констатує:
“Я не жаліюсь, що обрала цей шлях, але якщо держава не почне працювати, таких родин буде дедалі менше”.
Джерело: Bihus.Info
